Омар Хайям
Рубаї
***
Весь вічний рух у Всесвіті – це ми.
В очах пізнання є
зіниця – ми.
Неначе перстень, цей яскравий світ,
Найбільш коштовний в ньому камінь – ми.
***
Тримає землю Бик споконвіків,
А угорі Тілець всевладно
сів.
Поглянь очима розуму – й побач:
Між цих биків
пасеться гурт ослів.
***
На долю – мачуху лиху – не нарікай,
А краще в келиху
вина втопи відчай,
Хай виноградна сила нас втішає
Й
напій струмує, як весни ручай.
***
Усе минеться – і чудес не жди,
Наш дух полишить тіло
назавжди,
А прах із глиною згодиться гончарю –
Й
наллють у глечики нові меди.
***
Багато друзів гуртувать не смій,
Їх лестощі –
отруйливий напій.
Отож тепер, їй-право, начувайся:
Комусь довірився – а він же ворог твій.
***
З усіх, хто вирушив в останню путь,
Нікого не вдалося
повернуть.
Отож в старому караван-сараї
Чогось-бо на
прощання не забудь.
***
Краще будь ти злидар, зголоднілий крадій,
Ніж лакуза із
блазнем навперебій.
Краще гризти маслак, ніж впиватись
вином
За столом, де панує владар-багатій.
***
Життя минуло – гріш йому ціна,
Знікчемнів подих – і
самотина
Питає за відступництво й гріхи,
За все
ганебне: „В тім твоя вина?”
***
То доля пестить – я немов емір,
То нидію, обшарпаний,
як звір.
Радій намарне чи спивай журбу,
Та долі не
ставай наперекір.
***
Печалі квіт у серці не плекай,
Натомість насолодам
потурай,
Вино шануй, бажанням підкорись,
Бо вже твій
день іде за небокрай.
***
Ви, в мудрості явивши щедрий хист,
До знань нових
споруджували міст,
Однак і вам несила вийти з ночі
Тих
злих казок, яких збагнули зміст.
***
Пощо страждання, сумніви і гнів?
Щоб назбирати
золота-скарбів?
Допоки подих твій не скрижанів,
Потрать їх з друзями, не дай на ворогів.
***
Коли, коханням створений на світ,
Отримав я любові
первоцвіт,
То вирішив плекати думи серця –
Й пізнав я
духу трепетний політ.
***
У судний день, либонь, не буде зла:
Якщо твоя душа
всякчас жила
Високим, чистим, добрим і святим,
Тобі
воздасться слава й похвала.
***
Скінчилась книга юності. Як жаль...
Весна сповита у
зими вуаль,
А птаха радості, що молодістю звалась,
Назавжди відлетіла в синю даль.
***
Твою ніколи не збагну канву,
В узори нитку виткавши
нову.
Однак роблю все з трепетом надії,
Бо в милосерді
я твоїм живу.
***
Бажань своїх осилить не зумів,
Страждав од вчинків, од
порожніх слів.
І навіть, може, ти мені пробачиш,
Та
соромно за все, що я чинив.
***
Щоб ми високі здужали щаблі,
До знань нас прилучали
вчителі.
Але кінець цій повісті один:
Прийшли з імли й
розтанемо в імлі.
***
Ходжо! Прохань дослухайся хоч раз -
Помовч, дозволь
звершити нам намаз.
Йдемо ми прямо, а ти бачиш криво -
Твої поради зовсім не для нас.
***
Живи сто літ чи й сотню не одну,
Не оминеш сумну
трясовину:
Чи ти емір, чи ринковий бідняк -
Геть-чисто
всім складуть одну ціну.
***
Не знічуйся, як лає падишах,
Бо все - минуще й перетліє
в прах.
Нехай ця мить у радощах мине -
І на душі не
заклякає страх.
***
Обачним бувши, навіть од забав
Очікуй підступів і зла
не без підстав...
Не їж халву, що доля підсуває, -
Твій недруг в ній отруту підмішав.
***
Ти бачив світ, та все, що вздрів, - ніщо.
І все, що
мовив і почув, - ніщо.
І те, що світ ти обійшов, - ніщо.
Якщо лиш дома сновигав, - ніщо.
***
І трав, і квітів маєво густе,
Немов вино, п'янить нас,
а проте
Цікаво б знати, хто той квіт побачить,
Що з
твого й мого праху проросте.
***
Нумо, випиймо всі! В мить розваг і утіх
Хай звучать
славослів'я вину й щирий сміх,
А до судного дня, як колись
він настане,
Вірогідно, забудуть маленький наш гріх.
***
Гріх і прощення - мов нерозлучні брати,
Тож дарма од
гріха так проймаєшся ти,
Свою душу й сумління гнітиш до
розпуки.
Якщо ти не згрішив - хто й за віщо простить?
***
Біля замку, який підпирав небозвід
І колись владарів
возвеличував рід,
Я побачив, як горлиця сумно кричала:
"Де згубився ваш слід? Де згубився ваш слід?"
***
Чом, Хайяме, картаєш себе за гріхи?
Благочин на показ -
це природа пихи.
І спокути не буде, якщо безгріховний,
Тож наповнюй вином спорожнілі міхи.
***
Чи користь є, що ми в цей світ прийшли?
Чи вслід хтось
скаже слово похвали?
О, як багато люду спопеліло,
Та
чи знайдеш хоч пригорщу золи.
***
Шейх блудниці сказав: "Ти сп'яніла й авжеж
У тенета ще
більших спокус попадеш".
Та згодилась: "Це правда. Та
чесно зізнайся,
Чи такий ти, якого із себе вдаєш?"
***
Якщо славу здобув - ти смішний славолюб.
А в тіні -
підозрілий, немов душогуб.
Хто б не був, тобі краще нікого
не знати -
І пізнати себе не давай навідруб.
***
Знов квітує весна. Принеси-но вина!
Що нам самотина?
Принеси-но вина!
Смерть лаштує засаду - всім знана вона.
Лиш в коханні й вині нас чека таїна.
***
Сотні пасток ти ставиш мені на путі,
Хоч нікуди не йди
і сиди взаперті.
Все погрози звучать: покараєш, уб'єш...
Та чи варто боятись чогось у житті?
***
Слава зробить із тебе пихате цабе,
А відлюдька в кутку
- тінь підозр погребе.
Хто ти? Хизр чи Ільяс - буде краще
для тебе,
Щоб не знав ти нікого й не знали тебе.
***
Я жадав би, щоб Бог перейнакшив ці дні
І з безвиході
вихід вказав в далині,
У пророцьких писаннях ім'я моє
витер
І змінив своїм таїнством долю мені.
***
Нащо, келих наливши, тримаєш Коран?
Ти ж зміняв
благочестя на луду й обман
І під цим небозводом величним
та світлим
Лиш ганьбиш непорочне ім'я мусульман.
***
Веселись, бо не видно стражданням кінця.
Що ти зміниш,
як смуток припнеш до лиця?
Ті цеглини, що виліплять з
праху твойого,
Стануть домом, щоб іншим зігріти серця.
***
Не тремти в павутинні невдач і знегод,
А нектари спивай
із квіток насолод.
Потурай потаємним жаданням своїм,
Бо страшенно короткий оцей епізод.
***
Ти спогорда пішов - повернувся повзком.
Вже й наймення
твоє призабули кругом.
Нігті схожими стали на справжні
копита,
А сідниці твої ознаймились хвостом.
***
Ми під зводом небес мовчазні блукачі,
Потамуймо,
Хайяме, жалі і плачі,
Нас, мов бульки вина, із барила
життя
Виночерпій предвічний забрав тисячі.
***
Хай сп'янілим назвуть - я до того мастак,
Хай верзуть,
що фігляр, баламут і лайдак.
Я - це я. І базікайте, що вам
завгодно.
Я зостанусь Хайямом. Воістину так.
***
Кажуть: гурії будуть, і мед, і вино, -
Так принадами
раю нас ваблять давно.
Тож зі мною всякчас і кохана, і
келих,
Бо до цього прийти нам дано все одно.
***
Коли втрапиш до мудрого гурту ослів,
Стати схожим на
них постарайся без слів.
Адже, хто не осел, того ці
недотепи
Звинуватять у тому, що чинить підрив.
***
Заповіт мій - кохання, ніяк не Коран,
Я
муравлик-трудяга, а не Сулейман,
Ви знайдете в мені тільки
щоки збліднілі
І сорочку просту - не шовки й не сап'ян.
***
Годі ревно молитись. Неси-но вино,
Добру славу забудь,
зажбурни у багно,
Свою долю однак за поділ не спіймаєш,
Хоч красуню, сп'янівши, торкни за стегно.
***
Чашу цю мудреці не втомились хвалить.
І закохані з нею
вщасливлюють мить.
А гончар незбагненний цю чашу чудову
Ліпить тільки для того, щоб знову розбить.
***
З обертання гончарного круга часів
Щось збагнув тільки
той, хто ученість посів,
Або п'яний, що звичний до обертів
світу,
Заверткого як для нетверезих голів.
***
Пекла й раю немає, о серце моє!
З небуття не
повернешся, серце моє!
І не треба надіятись, серце моє!
І не варто боятися, серце моє!
***
За кохання хай лають мене надовкруг.
Але що мені всі?
Ти - кохана і друг!
Чистий трунок кохання лиш мужа зціляє,
А ханжі він приносить стражденний недуг.
***
Джерело ми розваги і смутку копна,
В нас - всевишній
живе і живе сатана,
Бо людина, як світ цей, багатоманітна,
Ми - провалля і ми ж таки - височина!
***
Не молільником-грішником будь на землі,
А радіючим
грішником будь на землі.
І оскільки життя наше сплине
миттєво,
Балакучим дотепником будь на землі.
***
П'ю я в міру, тож розумом завжди сповна.
П'ю жагуче від
досвітку і дотемна.
Ти, святеннику, втішений тільки собою,
Я ж себе забуваю, напившись вина.
***
Всі держави скоривши, великі й малі,
Всі народи
знеславивши у кабалі,
Ти не станеш, великий владарю,
безсмертним -
Твій набуток дрібний: три аршини землі.
***
Вчений муж, що мудріший самого мулли,
За обман
заслуговує тільки хули.
Той же, слово у кого міцніше
скали,
Гідний - більш як за мудрість - і честі, й хвали.
***
Весь оцей небозвід видається мені
Мов великий ліхтар із
вогнем в вишині,
Той вогонь - наше сонце, а світ - ніби
сцена,
Ми - немовби танцюючі тіні смішні.
***
Крайка синіх небес, яку час обмина,
Перекинута, буцімто
чаша вина.
Кружеляє по колу, вділяючи віку,
І тебе не
мине, не забуде вона.
***
Твою просьбу "не пий!" я втямки не беру,
Здавна добре
засвоїв я мудрість стару:
Жодний засіб не зцілить од
прикрощів світу,
Тільки кров винограду лікує хандру.
***
Сад, кохана і добре вино про запас -
Ось мій рай, без
яскравих принад і окрас.
Та й хто зна, яка буде небесна
країна?
Рай земний якнайдовше хай радує нас.
***
Від красуні своєї очей не відводь,
Сад кохання й розваг
дарував вам господь.
Адже доля безжальна - в потрібну
годину,
Мов сорочку, із тебе зірве твою плоть.
***
Це біда, якщо пристрасть із серця пішла
І жадання
кохати згоріло дотла.
День без мрії про щастя - тьмяніший,
сіріший,
Ніж цей день, що його огорнула імла.
***
Передвісник усього на світі - любов,
Перше слово, що
юність промовить, - любов.
Бідолахо, що тонкощів цього не
звідав,
Знай, що сутність усього живого - любов.
***
Таємницю ввіряю я волі твоїй,
В ній розгледіти ніжність
і смуток зумій:
Я у прах перейду із любов'ю до тебе
І
постану із праху в любові святій.
***
Я кохаю тебе до напівзабуття,
Світло зору мого, квіт
мого почуття...
Чи бува над життя щось дорожче на світі?
Ти для мене дорожча самого життя.
***
Ще в кишенях достатньо бряжчить дрібняків,
Та не лий
більш вина і вмовляючих слів,
Я впивався вином, щоби серце
хмеліло,
А тепер я не п'ю, бо від тебе сп'янів.
***
Як зцілити недугу, завжди знаєш Ти,
Які ліки рятунок
несуть, знаєш Ти.
Я повідав би чесно про рани сердечні,
Але, знавши про все, і про це знаєш Ти.
***
Хто ти - грішник? брехун? - все одно повернись.
Чи
безбожник, чи ідолів жрець - повернись,
Не давай опосісти
себе безнадії,
А, покаявшись щиро, таки повернись.
***
Ти, красу увібравши ланів золотих,
За міхраба гарніша
із храму святих,
Тебе матінка змалечку амброю мила,
Домішавши до неї кровинок моїх.
***
Чорне пасмо волосся затьмарило світ,
А вуста в тебе
ніжні, як персика цвіт,
А твій точений стан я зрівняв з
кипарисом.
Кипарис запишався на тисячу літ.
***
Серцем світла в коханих очах зачерпнем.
Цього сяйва
позбавлений став би сліпцем.
Ви йому повідомте, що є таке
світло, -
Й слово тих, хто страждають, обпалить вогнем.
***
Я все зло моїх днів обійду-обмину,
Бо кохану я маю -
єдину-одну...
Хоча п'яний - до слів мудреців глухуватий,
Але ці словеса я, звичайно, збагну!
***
Вість Аллаха в наш світ суєти - це ж бо ти!
І взірець
доброчесності та красоти - це ж бо ти!
Світ без тебе для
серця не вартий нічого.
Віщий знак, як до мрії дійти, - це
ж бо ти!
***
Ти, хто світ цей створив, - небувалу з споруд,
І в
людині, і в тварі увічнив свій труд.
Тож правитель і раб,
випивака й тверезий -
Всі ми - в правді Твоїй. Ти - єдиний
наш Суд.
***
У ваганнях підтримай мене і порадь,
Сколупни з
недолугого слова печать.
Якщо в силі ослабну і в мові
поблякну,
То мене надихає Твоя благодать.
***
Я пиячив, гуляв - не грішити не міг,
Хоч страждав, але
праглося інших утіх...
Та відомо: нікчема прийде з
покаянням -
І всевишній відпустить увесь його гріх.
***
Кохання - біда, та біда неспроста -
з волі Аллаха.
Навіщо ж ганьбити все те, що зроста -
з волі Аллаха.
І зло невідмивне, й свята чистота -
з волі Аллаха.
За що ж нам до Суду відкриті врата -
з волі Аллаха?
***
Дню новий! Піалу дай з іскристим вином,
Келих доброї
слави відкину притьмом...
Що нам мрія-химера? Я прагну вже
зараз
Кіс дівочих, мов струн, доторкатись перстом.
***
Навесні переддосвіта йди до струмка
Із тією, котра
твому серцю близька.
Трунком ранку впивайся - і серце
звільни
Від примар і всього, чим життя нас ляка.
***
Пелюстками троянда знадливо ряхтить,
Ця краса в
солов'їному співі бринить.
Не проходь неуважно, - троянда
квітує
Й нас чарує, на жаль, тільки мить, тільки мить.
***
Ніч - і бризки зірок, що летять невпопад
Вогнеликими
квітами в стишений сад.
І на подив - прямісінько в келих
мені.
Я тим бризкам іскристим нечувано рад.
***
Хай зціляє вино від сердечних недуг,
Добрий радник в
печалі і в смуткові - друг.
Ліпше - мрії впідпитку і п'яні
омани,
Ніж журливо-зловісний оцей небокруг.
***
Я в тенета кохання попав залюбки -
Не від вин захмелів,
а від нього ж таки...
Глузд тверезий покроїв халат
благочестя,
Тільки ж доля порвала його на шматки.
***
Ми забули і клятви, й слова каяття -
Їх згадати не
годен ніхто до пуття.
Але нас не картай: ми нестямні й
сп'янілі
Не вином, а коханням, жагою життя.
***
Ти - неначе троянда і сонячна рань,
Ти - порадник, і
друг, і повірник жадань.
Лиш вино, лиш вино пересилити
може
І ядуху печалі, й отруту ридань.
***
В сподіваннях - підтримка і в скруті - заслон,
Ти
цінніше відзнак всіх, скарбів і корон,
Як же можна,
їй-право, ці ліки чудові
Закупорити корком смішних
заборон.
***
І старому, й малому вготовлено час
Відійти в небуття -
так бува раз у раз.
Що тут вдієш, нам світ цей дають
ненадовго, -
Й нас не стане, і тих, хто прийдуть після
нас.
***
Все на світі хистке - літ на сто чи на мить.
Ще до того
ж багато і ганджу таїть!
Чи не краще вже сущим вважати
незриме,
А примарним усе, що довкола стоїть?
***
Вуст твоїх незрівнянний, жаданий кармін.
Ти пішла - і
мене прирекла на загин.
Хто в ковчезі сховався, як Ной від
потопу,
Той у вирі кохання вціліє один.
***
Чи потвора, чи красень - а пристрасть одна,
Аж до пекла
спровадити здатна вона.
Тож закоханим байдуже, що в них за
одяг
І яке небеса їм шатро напина.
***
Я дрімав, хтось схилився до вуха мені:
"Годі спати, не
стрінеш удачу вві сні.
Що валятися - наче на смертному
одрі,
Прийде час - і своє ще відлежиш в труні".
***
У коханої очі, вуста і чоло -
Зроду-віку ні в кого
таких не було...
Я і слова не вимовлю, скутий жагою,
А
ось поруч цілюще, живе джерело.
***
Відлунає ім'я твоє, ніби зурна.
Не сумуй, хай утішить
горнятко вина,
І до того, як тіло твоє стане тліном,
Втіха з милою буде як вічна весна.
***
О всевишній, несила терпіти життя,
Бо від злиднів та
горя нема укриття.
Ти з буття небуття учиняєш уміло,
То й мене увільни від такого буття.
***
Де ви ділись, шановані мною дядьки?
Лиш вино - мій
товариш, один на віки.
Тож тримайся за ручку, підносячи
глека,
Як нікому не треба твій потиск руки.
***
В день, коли загнуздали небес скакуна
І сузір'ям та
зорям дали імена,
Коли долі людські записали в скрижалі,
Ми впокорені стали. Не наша вина.
***
Я на схилі років зажадав каяття,
Та не хочу пощади ані
співчуття,
Бо гріховних спокус і відступництва всього
Мене вчило дароване звище життя.
***
Торував я до мудрості сотні доріг,
Міркував про
незвідане - й спати не міг.
Сімдесят я прожив. І що
встигнув збагнути?
Що нічого збагнути я, власне, й не
встиг.
***
Світ не знає кінця і початку не зна.
Нас не стане,
зітруться в віках імена.
Буде сонце вставати і зірка
зоріти
Сотні тисячі літ. Після нас і без нас.
***
В цьому світі, сповитому підлістю й злом,
Нас життя
пригощає отруйним вином.
Хочу я, щоб отрута не мучила
довго -
Свою чашу одним випиваю ковтком.
***
Світ наш сіті спокус і розбещення сплів,
А земля -
мавзолей і юдоль вічних снів.
Тут покояться воїни й сонми
царів.
І красуні потрапили до хробаків.
***
Скільки в світіт чудес, скільки всюди принад.
Рай
земний - весняний наш квітуючий сад.
Попід райським кущем,
біля ніжної діви
Ти до щастя й блаженства іди навдогад.
***
Встаньмо вдосвіта, ранок дарує свій шал.
Що нам смуток,
і сварка, й огидний скандал?
З насолодою пиймо цей
вранішній подих
І хмеліймо, допоки ще повен бокал.
***
Ти до зла не хились, а роби лиш добро!
Бо не зло тобі
друг, а добро, лиш добро.
Якщо зло і добро тобі в друзі
прибились,
Вибирай однозначно - добро, лиш добро!
***
Тільки сутнє, як варте того, говори,
Тільки будучи
вартим того, говори.
Двоє вух, та язик тобі даний один -
Двічі слухай, єдиний лиш раз говори.
***
Марнославцем, для влади придатним, не будь.
Будь
бальзамом. Отруті подібним не будь.
Якщо прагнеш життя не
прожить як нікчема,
Не збивай на дурне і злостивим не
будь.
***
У колисці - дитина, покійник - в труні.
Ось і все, що
про долю відомо мені.
Скільки віз не наповнюй
пожитком-скарбами,
Все одно до межі добредеш впорожні.
***
Для достойних немає достойних відзнак,
Я достойному дам
свій останній мідяк.
Хочеш знати, чи пекло існує
насправді?
Суще пекло - це жити в гурті вовкулак.
***
Сотні літ я готовий палати в огні.
То не пекло, що
сниться мені уві сні.
Я боюся нікчем; розмовляти із ними -
Ще страшнішим від смерті здається мені.
***
Не годиться вдаватись до лайки й образ,
А люб'язність
тримати лише про запас.
Не розумно хвалитись нажитим
багатством,
Не годиться знання виставлять напоказ.
***
В цьому світі підступних і підлих людей
Вуха щільно
заткни, рот надійно заклей
І повіки зажмур, - хоч би трохи
подумай
Про збереження вух, язика і очей.
***
Той блажен, хто в наш час не зробився рабом
У ганебній
гонитві за жирним шматком,
Хто свій вік не потринькав на
піст і моління,
А втішався життям і втішався вином.
***
Прожену я від себе святош, далебі,
Скільки будуть
сидіти на нашім горбі...
То заманюють раєм, то пеклом
лякають,
Не спроможні зарадити навіть собі.
***
Прокидайся, красуне, - і пісню заводь,
Спозаранку в
застілля нас кличе Господь,
Бо за ніч сотні тисяч царів і
героїв
Поміняли на рай свою трепетну плоть.
***
Де спочинок тривожним думкам віднайти?
Де той шлях, що
вінчає кінець суєти?
О, нехай хоч надія була б: мов
стеблина,
Через тисячу літ з-під землі прорости.
***
Що ти вартий на світі без волі небес?
Ти помреш - і не
станеться жодних чудес.
Краще жити сьогоднішнім щастям
химерним,
Ніж чекати біди, як зіщулений пес.
***
Поруч мене - красуня, а в серці - весна.
Вволю хліба
Всевишній послав і вина,
М'яса добрий кавалок і дах від
негоди...
То навіщо нам розкіш, навіщо вона?
***
Я в пригніченні духу. Надії нема.
Світ до скону
триматиме, ніби тюрма.
Тож наповни-но келих, хай серце
відтане, -
І закови ослабнуть, і зникне пітьма...
***
Покохавши, забув про свою сивину, -
Демонструю
прихильність, неначе вину,
Всі зароки відкинув заради
кохання,
Навіть розум впокорив, відчувши весну.
***
О нікчеми! Наш образ тілесний - ніщо.
Власне, й світ
піднебесний, по суті, - ніщо.
Розважайтеся ж, тлінні
невільники миті,
Бо вона не воскресне, - вона - це ніщо.
***
О, якби я причину життя міг збагнути,
Я зумів би і нашу
кончину збагнути.
Те, чого не збагнув я, на світі поживши,
Не надіюсь, зі світу пішовши, збагнути.
***
Не тужи - майбуття не змінить все одно.
Краще думай про
щастя, про дів і вино...
Каяття мені Бог не дарує ніколи.
А якщо й подарує - навіщо воно?
***
Гордовитість у серці зника від вина.
Сутність світу
виразна стає і ясна.
Захмелівши, змінився б і сам сатана
І Адаму доземно вклонився б притьма.
***
Ми чалму із найтонших шовків продамо
І корону султана
також продамо,
Навіть чотки, важливий набуток святоші,
На додачу за чарку вина віддамо.
***
Пий вино, насолода тілесна - у нім.
Слухай чанг,
мелодійність небесна - у нім.
Поміняй і скорботу, і сум -
на гуляння,
Бо мета, що найбільш доброчесна, - у нім.
***
Скільки тих, хто намарне розтринькують час,
Скільки
тих, хто злобою пригнічують нас,
Скільки тих, хто ганьбили
подобу людини
В золотому і срібному сяйві прикрас.
***
В житті так мало добрих, світлих днів,
Втопи в вині
знервованість і гнів.
Творцю однакові і гріх, і
послушання,
Тому живи, не боячись гріхів.
***
Добро і зло воюють, світ в огні.
А небо що ж? А небо -
в стороні.
Прокляття і розкішні славослів'я
Незрозумілі там, в височині.
***
Все багатство не в золоті і не в шовках.
Нас на інше
багатство покликав Аллах:
Залишайся собою за всякої
скрути,
Залишайся царем і в старих лахманах.
***
Світ прекрасний - і що йому ця похвала?
Його зваба в
полон моє серце взяла...
Як по правді - чудова ця наша
обитель,
Тільки жаль, що багато в ній підлості й зла.
***
Квіти в лузі зачахнуть, що вдієш? Гай-гай...
І струмок
врешті-решт обміліє, гай-гай.
Веселись, все одно тебе
завтра забудуть,
Прах розвіють вітри-вітрюгани, гай-гай.
***
Дивовижний цей світ із жагою сприймай,
То Всевишній нам
щедро дарує цей рай.
За бездомність, якою душа оповита,
Ти словами гіркими мене не картай.
***
Знов напровесні дощ нашу землю омив,
Знов у серці
бентежний, юнацький порив.
Пий із милою вина в зеленому
лузі,
Розбуди у землі всіх, хто досі тут жив.
***
Замість вин - мені вкотре холодна вода,
Замість страв і
приправ - лиш якась баланда.
І при тому ще хочуть, щоб
кланявся в ноги...
Ні, за все це - і спину згинати шкода.
***
Що ж, ти збився зі шляху і йдеш навманці.
Та хіба ж не
однакова путь ця в кінці?
Ти силач чи каліка? Мудрець?
Недоріка?
Не тужи - в цьому світі ми всі не жильці.
***
Тчу тканину життя, та зривається нить,
Йду я сонцю
навстріч, та тьмяніє блакить.
Вітер жаром пекельним мене
обвіває,
П'ю вино, але в горлі землею гірчить.
***
Наш творець повсякчасу вдається до див.
Не збагнеш: чи то
ласку являє, чи гнів.
Ти безгрішний - жбурляє тебе у
спокуси.
А як грішник - хіба в тому він завинив?
***
Від пиятики так я просякну вином,
Що й з могили нестиме
вином, не лайном,
Тож якщо ти за день не спромігся
хильнути,
Хоч дихнуть до могили приходь перед сном.
***
Добрів до обрію наш весен караван,
Та є ще в нас вином
налитий жбан.
Сказав же мудрий: лиш вино ізцілить
І
стишить болі невигойних ран.
***
Навіть землю напоїш - квітує вона.
Тільки дурень,
їй-право, живе без вина.
Бо воно - вихователь. Лиш келих
осушиш -
Зразу сутність твою кожен бачить сповна.
***
Так, я тямлюсь на винах, вони - не дурман.
Я впиваюсь
настільки, що знаю свій стан.
Краще вже перед чаркою гнути
коліна,
Ніж вітально вклонятись тобі, критикан.
***
Пий вино, безтурботна гульба - не порок.
Ще впаде і
недоля на твій жеребок -
Небеса повернуться примхливо над
нами -
Відберуть навіть хліба останній шматок.
***
Я, нікчема нещасний, піддався гріхам
І пожертв не
збираюсь носити богам,
Від похмілля у мене в мізках
тарарам,
Вірний келих лікує мене, а не храм.
***
Я полишив пиття. Та немає пуття.
Від нудьги, мабуть,
мову зміню на виття.
Жодні ліки полегкості в душу не
вселять,
Тільки чара вина - для Хайяма життя.
***
В дім молитви не кличте мене й на поріг,
Я - в гріхах.
Чи не бог мені в цьому поміг?
Я - немовби повія, що вірить
у гріх,
А до раю не йде, бо не знає доріг.
***
Я, тверезий, шукав і розваг, і вина,
Та побачив
зчорнілу троянду, - вона
Ледве чутно мені промовляла: "Я
гину.
Я весела й п'янка - а вина це страшна".
***
У житті цім сп'яніння - цінніше за все.
І коханої слово
- цінніше за все.
Й вільнодумства кипіння - цінніше за
все.
Й заборони забути - цінніше за все.
***
Може здатись, що істина – суща брехня,
А наука – нездарних голів маячня.
Та, сп’янівши, у сумніви ти не вдавайся,
Світлість думки й чуття не втрачай ані дня.
***
Ти небесних світил вираховував рух –
Я вином частував чарівних щебетух.
Не турботи дрібні, не посади й відзнаки,
А кохання й вино – моя суть і мій дух.
***
Серед вчених мужів благородства не бачу.
Та не здумай комусь ти відкритись, бідаче,
Бо твоя голова піде псам на поживу –
Й за тобою лиш вітер у полі заплаче.
***
Все, що знаєм про світ, – тільки здогад ума.
Все, що суще, навіки поглине пітьма.
Бо існує не те, що здається нам сущим,
Достеменного в світі – по суті – нема.
***
У шаленстві кохання холодним слід бути,
На сановних бенкетах тверезим слід бути.
Щоб і вуха, і очі, й язик були цілі,
І глухим, і німим, і незрячим слід бути.
***
Щоб долі догодити, ховай хандру і сум,
Щоб догодити людям, у мову всип ізюм,
Лукавство й хитрощі я часто брав у друзі,
Та підіймала доля мене всякчас на глум.
***
У страждання сповиті усі мої дні,
Ну, а в тебе вони – у гульні і вині.
Тільки ж знай, що на долю надія даремна,
З нею ти – як дитя у хиткому човні.
***
Замість золота й перлів, що тішать усіх,
Ми вбрання собі інше знайдемо для втіх.
Скинь прикраси й наряди, лишись у лахмітті –
Ти й у дранті царем залишитися зміг.
***
Всі пророцтва – полова, брехливі слова?
Хибні сумніви серце гризуть, як черва.
Випий чашу – і серце нехай веселиться.
Та щоб завжди твереза була голова.
***
По життєвій пустині йдемо навмання,
Тож пиха твоя, смертнику, – це маячня.
Ти для кожного кроку знаходиш підставу,
Хоч без волі Творця не минає і дня.
***
Ти одна в моє серце кохання несла,
Горем серце моє твоя смерть обпекла.
Лиш з тобою терпів я всі прикрощі світу.
Що вартують без тебе мирські всі діла?
***
Чи ліпив мене раю, чи пекла владар,
Цих загадок лантух – не для мене тягар.
Маю лютню, вино – і мій ангел зі мною,
А тобі це – надійся – відкриє грабар.
***
Жодній жінці ніколи не лізь під каблук,
Розлучайся із кожною легко, без мук.
Бо життя пролітає – й краса швидкоплинна,
Мов примара, ураз вислизає із рук.
***
Ти для мене була – як зоря золота.
Ти померла – й обсіла мене самота.
Тільки разом ми знали, як жити на світі.
Що без тебе цей світ і його суєта?
***
У неволю кохання – я серце віддам
І в молитві змалію: кохана – мій храм.
Ти за примхи дівочі не гнівайся дуже.
Бо ж – коханий, і дякуй за те небесам.
***
По розлуці – до тебе лечу з усіх сил,
Тільки б вітер нещадний не збив моїх крил.
Я сліди твої, наче святиню, шукаю,
Ти яскрава красою, мов сотні світил.
***
Бачив: п’яний дідок перекинувся в рів
І, блаженно дрімаючи, щось белькотів.
Я, проходячи мимо, почув кілька слів:
„Бог прощає своїх легковажних синів”.
***
В каяття мене кличуть похилі роки.
Лиш тепер від полуди звільнились думки.
Я, нікчема, до Божих велінь не вслухався –
Намагався чинити усе навпаки.
***
Чесноти занедбав я. Від ранку й дотемна
Затягує підступно мене трясовина.
Я справді п’яний нині, пробач мені, Аллах, –
То – від вина кохання. Й ніяк не від вина.
***
Із усього, що Бог мені вибрати дав,
Взяв я хліба шматок і постелю із трав.
Для рятунку душі я постив і страждав –
Хоч злидар, – за візира багатшим я став.
***
Думав, наше життя, то Аллаха вінець,
Та сказав мені з болем учений-мудрець:
„Наймудріше, до чого дійшов я: померти
Ув обіймах коханки. нехай йому грець!”
***
Таємниці буття огортає імла,
Через те відкриттям ні одна не була.
Так хотілося морок жаский розігнати...
Але тануть у нім наші думи й тіла.
***
Чи направду цей світ мав початок-зачин?
Як творець налаштовував колесо-млин?
Мудреці міркували про це, мізкували,
Та пояснень добути не зміг ні один.
***
Я жагою палав і впивався гріхом,
Я вставав для покути і падав ничком,
Не спроможний спокусу і хіть подолати.
Чом ведеш ти, Всевишній, гріховним шляхом?
***
Якщо гріх на мені, то не з власної волі.
І дорогу долаю не з власної волі,
В напівтемряві йду я, здійсняючи ревно
Все, що визначив Він, а не з власної волі.
***
Суть буття – то горіх не для кепських зубів,
Не збагнеш незбагненне, хоч як би хотів.
Краще пий-випивай і тупій непомітно.
Що те змінить, що неук ученість посів?
***
Справ земних осягаючи втрачену суть,
Серед люду безумцем і дурнем не будь.
Мудреці в насолодах тамують тривогу.
Ти її у замріях сп’яніння забудь.
***
Де він, той, хто вино поміняє на квас?
І невір’я на віру оберне для нас.
Чи вдалося комусь відректися від світу?
Де ж він, той, хто лиш істину бачить всякчас?
***
О Всевишній, означив Ти всі мої дні:
Ті – веселощів повні, а ці ось – сумні,
Та й грішу я з Твоєї всевишньої волі –
І настільки, наскільки дозволиш мені.
***
Дав красуням звабливі обличчя Господь
І вуста чарівні, й похітливую плоть.
Як тут можна думок про спокусу зректися?
Хай би спробував Сам ті принади збороть.
***
Коли люба Тобі й недотепи клятьба, –
То не можна й мене полюбити хіба?
Я й півкроку не годен ступити без Тебе,
Відпусти – не годжусь я Тобі за раба.
***
Я, просяклий вином з голови і до п’ят,
Звинувачений в тім, що п’яничка й вар’ят.
Та коли б же гріхи тільки винами пахли,
Звідусіль би незгірший летів аромат.
***
Твою логіку я зрозуміти не вмів –
І свавілля Твоє, і розгнузданий гнів.
Благородство цькуєш, а підлоту голубиш,
Потураєш порокам і славиш ослів.
***
Йди з добром до людей - і воздасться тобі.
Скромним будь - і не згубишся ти у юрбі.
Із маленьким муравликом краще зріднися,
Аніж з тим, хто в гордині погруз і чваньбі.
***
Захмелілі думки огорта очмана,
До знетями розчулює чанга струна.
Є ще досить вина. І наповнили келих, -
Не мели язиком - не розхлюпуй вина.
***
Час розваг бережи від набридлих турбот, -
Недоглянутий лан обсідає осот,
Тож плекай насолоди і втіхи бездумні
І хмелій від вина та любовних щедрот.
***
Щастя прагне багатий і прагне бідняк.
Та кмітливець його здобува - не вахлак.
Ти щоденно за щастя борись відчайдушно -
Вислиза воно з рук недотеп і зівак.
***
На стежинах кохання не втрать чистоти,
Бо дороги в прожиті роки не знайти.
Що журбою ми здатні змінити на світі?
Порятуймось вином - од життя марноти.
***
Коли примхи і хтивість тобі на умі,
Ти бредеш манівцями у глупій пітьмі.
Ти ж явився в цей світ як людина, їй-богу,
То невже з перепою сконаєш в корчмі?
***
Не цурайся скарби наживати горбом.
Навіть впавши з коня, залишайся верхом.
У бідняцькім лахмітті ти гідність не страчуй,
У багатстві не стань різним модам рабом.
(Переспівано 190).
