Омар Хайям. Рубаї
Переспіви Володимира Ящука
***
Весь вічний рух у Всесвіті – це ми. В очах пізнання є
зіниця – ми. Неначе перстень, цей яскравий світ,
Найбільш коштовний в ньому камінь – ми.
***
Тримає землю Бик споконвіків, А угорі Тілець всевладно
сів. Поглянь очима розуму – й побач: Між цих биків
пасеться гурт ослів.
***
На долю – мачуху лиху – не нарікай, А краще в келиху
вина втопи відчай, Хай виноградна сила нас втішає Й
напій струмує, як весни ручай.
***
Усе минеться – і чудес не жди, Наш дух полишить тіло
назавжди, А прах із глиною згодиться гончарю – Й
наллють у глечики нові меди.
***
Багато друзів гуртувать не смій, Їх лестощі –
отруйливий напій. Отож тепер, їй-право, начувайся:
Комусь довірився – а він же ворог твій.
***
З усіх, хто вирушив в останню путь, Нікого не вдалося
повернуть. Отож в старому караван-сараї Чогось-бо на
прощання не забудь.
***
Краще будь ти злидар, зголоднілий крадій, Ніж лакуза із
блазнем навперебій. Краще гризти маслак, ніж впиватись
вином За столом, де панує владар-багатій.
***
Життя минуло – гріш йому ціна, Знікчемнів подих – і
самотина Питає за відступництво й гріхи, За все
ганебне: „В тім твоя вина?”
***
То доля пестить – я немов емір, То нидію, обшарпаний,
як звір. Радій намарне чи спивай журбу, Та долі не
ставай наперекір.
***
Печалі квіт у серці не плекай, Натомість насолодам
потурай, Вино шануй, бажанням підкорись, Бо вже твій
день іде за небокрай.
***
Ви, в мудрості явивши щедрий хист, До знань нових
споруджували міст, Однак і вам несила вийти з ночі Тих
злих казок, яких збагнули зміст.
***
Пощо страждання, сумніви і гнів? Щоб назбирати
золота-скарбів? Допоки подих твій не скрижанів,
Потрать їх з друзями, не дай на ворогів.
***
Коли, коханням створений на світ, Отримав я любові
первоцвіт, То вирішив плекати думи серця – Й пізнав я
духу трепетний політ.
***
У судний день, либонь, не буде зла: Якщо твоя душа
всякчас жила Високим, чистим, добрим і святим, Тобі
воздасться слава й похвала.
***
Скінчилась книга юності. Як жаль... Весна сповита у
зими вуаль, А птаха радості, що молодістю звалась,
Назавжди відлетіла в синю даль.
***
Твою ніколи не збагну канву, В узори нитку виткавши
нову. Однак роблю все з трепетом надії, Бо в милосерді
я твоїм живу.
***
Бажань своїх осилить не зумів, Страждав од вчинків, од
порожніх слів. І навіть, може, ти мені пробачиш, Та
соромно за все, що я чинив.
***
Щоб ми високі здужали щаблі, До знань нас прилучали
вчителі. Але кінець цій повісті один: Прийшли з імли й
розтанемо в імлі.
***
Ходжо! Прохань дослухайся хоч раз - Помовч, дозволь
звершити нам намаз. Йдемо ми прямо, а ти бачиш криво -
Твої поради зовсім не для нас.
***
Живи сто літ чи й сотню не одну, Не оминеш сумну
трясовину: Чи ти емір, чи ринковий бідняк - Геть-чисто
всім складуть одну ціну.
***
Не знічуйся, як лає падишах, Бо все - минуще й перетліє
в прах. Нехай ця мить у радощах мине - І на душі не
заклякає страх.
***
Обачним бувши, навіть од забав Очікуй підступів і зла
не без підстав... Не їж халву, що доля підсуває, -
Твій недруг в ній отруту підмішав.
***
Ти бачив світ, та все, що вздрів, - ніщо. І все, що
мовив і почув, - ніщо. І те, що світ ти обійшов, - ніщо.
Якщо лиш дома сновигав, - ніщо.
***
І трав, і квітів маєво густе, Немов вино, п'янить нас,
а проте Цікаво б знати, хто той квіт побачить, Що з
твого й мого праху проросте.
***
Нумо, випиймо всі! В мить розваг і утіх Хай звучать
славослів'я вину й щирий сміх, А до судного дня, як колись
він настане, Вірогідно, забудуть маленький наш гріх.
***
Гріх і прощення - мов нерозлучні брати, Тож дарма од
гріха так проймаєшся ти, Свою душу й сумління гнітиш до
розпуки. Якщо ти не згрішив - хто й за віщо простить?
***
Біля замку, який підпирав небозвід І колись владарів
возвеличував рід, Я побачив, як горлиця сумно кричала:
"Де згубився ваш слід? Де згубився ваш слід?"
***
Чом, Хайяме, картаєш себе за гріхи? Благочин на показ -
це природа пихи. І спокути не буде, якщо безгріховний,
Тож наповнюй вином спорожнілі міхи.
***
Чи користь є, що ми в цей світ прийшли? Чи вслід хтось
скаже слово похвали? О, як багато люду спопеліло, Та
чи знайдеш хоч пригорщу золи.
***
Шейх блудниці сказав: "Ти сп'яніла й авжеж У тенета ще
більших спокус попадеш". Та згодилась: "Це правда. Та
чесно зізнайся, Чи такий ти, якого із себе вдаєш?"
***
Якщо славу здобув - ти смішний славолюб. А в тіні -
підозрілий, немов душогуб. Хто б не був, тобі краще нікого
не знати - І пізнати себе не давай навідруб.
***
Знов квітує весна. Принеси-но вина! Що нам самотина?
Принеси-но вина! Смерть лаштує засаду - всім знана вона.
Лиш в коханні й вині нас чека таїна.
***
Сотні пасток ти ставиш мені на путі, Хоч нікуди не йди
і сиди взаперті. Все погрози звучать: покараєш, уб'єш...
Та чи варто боятись чогось у житті?
***
Слава зробить із тебе пихате цабе, А відлюдька в кутку
- тінь підозр погребе. Хто ти? Хизр чи Ільяс - буде краще
для тебе, Щоб не знав ти нікого й не знали тебе.
***
Я жадав би, щоб Бог перейнакшив ці дні І з безвиході
вихід вказав в далині, У пророцьких писаннях ім'я моє
витер І змінив своїм таїнством долю мені.
***
Нащо, келих наливши, тримаєш Коран? Ти ж зміняв
благочестя на луду й обман І під цим небозводом величним
та світлим Лиш ганьбиш непорочне ім'я мусульман.
***
Веселись, бо не видно стражданням кінця. Що ти зміниш,
як смуток припнеш до лиця? Ті цеглини, що виліплять з
праху твойого, Стануть домом, щоб іншим зігріти серця.
***
Не тремти в павутинні невдач і знегод, А нектари спивай
із квіток насолод. Потурай потаємним жаданням своїм,
Бо страшенно короткий оцей епізод.
***
Ти спогорда пішов - повернувся повзком. Вже й наймення
твоє призабули кругом. Нігті схожими стали на справжні
копита, А сідниці твої ознаймились хвостом.
***
Ми під зводом небес мовчазні блукачі, Потамуймо,
Хайяме, жалі і плачі, Нас, мов бульки вина, із барила
життя Виночерпій предвічний забрав тисячі.
***
Хай сп'янілим назвуть - я до того мастак, Хай верзуть,
що фігляр, баламут і лайдак. Я - це я. І базікайте, що вам
завгодно. Я зостанусь Хайямом. Воістину так.
***
Кажуть: гурії будуть, і мед, і вино, - Так принадами
раю нас ваблять давно. Тож зі мною всякчас і кохана, і
келих, Бо до цього прийти нам дано все одно.
***
Коли втрапиш до мудрого гурту ослів, Стати схожим на
них постарайся без слів. Адже, хто не осел, того ці
недотепи Звинуватять у тому, що чинить підрив.
***
Заповіт мій - кохання, ніяк не Коран, Я
муравлик-трудяга, а не Сулейман, Ви знайдете в мені тільки
щоки збліднілі І сорочку просту - не шовки й не сап'ян.
***
Годі ревно молитись. Неси-но вино, Добру славу забудь,
зажбурни у багно, Свою долю однак за поділ не спіймаєш,
Хоч красуню, сп'янівши, торкни за стегно.
***
Чашу цю мудреці не втомились хвалить. І закохані з нею
вщасливлюють мить. А гончар незбагненний цю чашу чудову
Ліпить тільки для того, щоб знову розбить.
***
З обертання гончарного круга часів Щось збагнув тільки
той, хто ученість посів, Або п'яний, що звичний до обертів
світу, Заверткого як для нетверезих голів.
***
Пекла й раю немає, о серце моє! З небуття не
повернешся, серце моє! І не треба надіятись, серце моє!
І не варто боятися, серце моє!
***
За кохання хай лають мене надовкруг. Але що мені всі?
Ти - кохана і друг! Чистий трунок кохання лиш мужа зціляє,
А ханжі він приносить стражденний недуг.
***
Джерело ми розваги і смутку копна, В нас - всевишній
живе і живе сатана, Бо людина, як світ цей, багатоманітна,
Ми - провалля і ми ж таки - височина!
***
Не молільником-грішником будь на землі, А радіючим
грішником будь на землі. І оскільки життя наше сплине
миттєво, Балакучим дотепником будь на землі.
***
П'ю я в міру, тож розумом завжди сповна. П'ю жагуче від
досвітку і дотемна. Ти, святеннику, втішений тільки собою,
Я ж себе забуваю, напившись вина.
***
Всі держави скоривши, великі й малі, Всі народи
знеславивши у кабалі, Ти не станеш, великий владарю,
безсмертним - Твій набуток дрібний: три аршини землі.
***
Вчений муж, що мудріший самого мулли, За обман
заслуговує тільки хули. Той же, слово у кого міцніше
скали, Гідний - більш як за мудрість - і честі, й хвали.
***
Весь оцей небозвід видається мені Мов великий ліхтар із
вогнем в вишині, Той вогонь - наше сонце, а світ - ніби
сцена, Ми - немовби танцюючі тіні смішні.
***
Крайка синіх небес, яку час обмина, Перекинута, буцімто
чаша вина. Кружеляє по колу, вділяючи віку, І тебе не
мине, не забуде вона.
***
Твою просьбу "не пий!" я втямки не беру, Здавна добре
засвоїв я мудрість стару: Жодний засіб не зцілить од
прикрощів світу, Тільки кров винограду лікує хандру.
***
Сад, кохана і добре вино про запас - Ось мій рай, без
яскравих принад і окрас. Та й хто зна, яка буде небесна
країна? Рай земний якнайдовше хай радує нас.
***
Від красуні своєї очей не відводь, Сад кохання й розваг
дарував вам господь. Адже доля безжальна - в потрібну
годину, Мов сорочку, із тебе зірве твою плоть.
***
Це біда, якщо пристрасть із серця пішла І жадання
кохати згоріло дотла. День без мрії про щастя - тьмяніший,
сіріший, Ніж цей день, що його огорнула імла.
***
Передвісник усього на світі - любов, Перше слово, що
юність промовить, - любов. Бідолахо, що тонкощів цього не
звідав, Знай, що сутність усього живого - любов.
***
Таємницю ввіряю я волі твоїй, В ній розгледіти ніжність
і смуток зумій: Я у прах перейду із любов'ю до тебе І
постану із праху в любові святій.
***
Я кохаю тебе до напівзабуття, Світло зору мого, квіт
мого почуття... Чи бува над життя щось дорожче на світі?
Ти для мене дорожча самого життя.
***
Ще в кишенях достатньо бряжчить дрібняків, Та не лий
більш вина і вмовляючих слів, Я впивався вином, щоби серце
хмеліло, А тепер я не п'ю, бо від тебе сп'янів.
***
Як зцілити недугу, завжди знаєш Ти, Які ліки рятунок
несуть, знаєш Ти. Я повідав би чесно про рани сердечні,
Але, знавши про все, і про це знаєш Ти.
***
Хто ти - грішник? брехун? - все одно повернись. Чи
безбожник, чи ідолів жрець - повернись, Не давай опосісти
себе безнадії, А, покаявшись щиро, таки повернись.
***
Ти, красу увібравши ланів золотих, За міхраба гарніша
із храму святих, Тебе матінка змалечку амброю мила,
Домішавши до неї кровинок моїх.
***
Чорне пасмо волосся затьмарило світ, А вуста в тебе
ніжні, як персика цвіт, А твій точений стан я зрівняв з
кипарисом. Кипарис запишався на тисячу літ.
***
Серцем світла в коханих очах зачерпнем. Цього сяйва
позбавлений став би сліпцем. Ви йому повідомте, що є таке
світло, - Й слово тих, хто страждають, обпалить вогнем.
***
Я все зло моїх днів обійду-обмину, Бо кохану я маю -
єдину-одну... Хоча п'яний - до слів мудреців глухуватий,
Але ці словеса я, звичайно, збагну!
***
Вість Аллаха в наш світ суєти - це ж бо ти! І взірець
доброчесності та красоти - це ж бо ти! Світ без тебе для
серця не вартий нічого. Віщий знак, як до мрії дійти, - це
ж бо ти!
***
Ти, хто світ цей створив, - небувалу з споруд, І в
людині, і в тварі увічнив свій труд. Тож правитель і раб,
випивака й тверезий - Всі ми - в правді Твоїй. Ти - єдиний
наш Суд.
***
У ваганнях підтримай мене і порадь, Сколупни з
недолугого слова печать. Якщо в силі ослабну і в мові
поблякну, То мене надихає Твоя благодать.
***
Я пиячив, гуляв - не грішити не міг, Хоч страждав, але
праглося інших утіх... Та відомо: нікчема прийде з
покаянням - І всевишній відпустить увесь його гріх.
***
Кохання - біда, та біда неспроста - з волі Аллаха.
Навіщо ж ганьбити все те, що зроста - з волі Аллаха.
І зло невідмивне, й свята чистота - з волі Аллаха.
За що ж нам до Суду відкриті врата - з волі Аллаха?
***
Дню новий! Піалу дай з іскристим вином, Келих доброї
слави відкину притьмом... Що нам мрія-химера? Я прагну вже
зараз Кіс дівочих, мов струн, доторкатись перстом.
***
Навесні переддосвіта йди до струмка Із тією, котра
твому серцю близька. Трунком ранку впивайся - і серце
звільни Від примар і всього, чим життя нас ляка.
***
Пелюстками троянда знадливо ряхтить, Ця краса в
солов'їному співі бринить. Не проходь неуважно, - троянда
квітує Й нас чарує, на жаль, тільки мить, тільки мить.
***
Ніч - і бризки зірок, що летять невпопад Вогнеликими
квітами в стишений сад. І на подив - прямісінько в келих
мені. Я тим бризкам іскристим нечувано рад.
***
Хай зціляє вино від сердечних недуг, Добрий радник в
печалі і в смуткові - друг. Ліпше - мрії впідпитку і п'яні
омани, Ніж журливо-зловісний оцей небокруг.
***
Я в тенета кохання попав залюбки - Не від вин захмелів,
а від нього ж таки... Глузд тверезий покроїв халат
благочестя, Тільки ж доля порвала його на шматки.
***
Ми забули і клятви, й слова каяття - Їх згадати не
годен ніхто до пуття. Але нас не картай: ми нестямні й
сп'янілі Не вином, а коханням, жагою життя.
***
Ти - неначе троянда і сонячна рань, Ти - порадник, і
друг, і повірник жадань. Лиш вино, лиш вино пересилити
може І ядуху печалі, й отруту ридань.
***
В сподіваннях - підтримка і в скруті - заслон, Ти
цінніше відзнак всіх, скарбів і корон, Як же можна,
їй-право, ці ліки чудові Закупорити корком смішних
заборон.
***
І старому, й малому вготовлено час Відійти в небуття -
так бува раз у раз. Що тут вдієш, нам світ цей дають
ненадовго, - Й нас не стане, і тих, хто прийдуть після
нас.
***
Все на світі хистке - літ на сто чи на мить. Ще до того
ж багато і ганджу таїть! Чи не краще вже сущим вважати
незриме, А примарним усе, що довкола стоїть?
***
Вуст твоїх незрівнянний, жаданий кармін. Ти пішла - і
мене прирекла на загин. Хто в ковчезі сховався, як Ной від
потопу, Той у вирі кохання вціліє один.
***
Чи потвора, чи красень - а пристрасть одна, Аж до пекла
спровадити здатна вона. Тож закоханим байдуже, що в них за
одяг І яке небеса їм шатро напина.
***
Я дрімав, хтось схилився до вуха мені: "Годі спати, не
стрінеш удачу вві сні. Що валятися - наче на смертному
одрі, Прийде час - і своє ще відлежиш в труні".
***
У коханої очі, вуста і чоло - Зроду-віку ні в кого
таких не було... Я і слова не вимовлю, скутий жагою, А
ось поруч цілюще, живе джерело.
***
Відлунає ім'я твоє, ніби зурна. Не сумуй, хай утішить
горнятко вина, І до того, як тіло твоє стане тліном,
Втіха з милою буде як вічна весна.
***
О всевишній, несила терпіти життя, Бо від злиднів та
горя нема укриття. Ти з буття небуття учиняєш уміло,
То й мене увільни від такого буття.
***
Де ви ділись, шановані мною дядьки? Лиш вино - мій
товариш, один на віки. Тож тримайся за ручку, підносячи
глека, Як нікому не треба твій потиск руки.
***
В день, коли загнуздали небес скакуна І сузір'ям та
зорям дали імена, Коли долі людські записали в скрижалі,
Ми впокорені стали. Не наша вина.
***
Я на схилі років зажадав каяття, Та не хочу пощади ані
співчуття, Бо гріховних спокус і відступництва всього
Мене вчило дароване звище життя.
***
Торував я до мудрості сотні доріг, Міркував про
незвідане - й спати не міг. Сімдесят я прожив. І що
встигнув збагнути? Що нічого збагнути я, власне, й не
встиг.
***
Світ не знає кінця і початку не зна. Нас не стане,
зітруться в віках імена. Буде сонце вставати і зірка
зоріти Сотні тисячі літ. Після нас і без нас.
***
В цьому світі, сповитому підлістю й злом, Нас життя
пригощає отруйним вином. Хочу я, щоб отрута не мучила
довго - Свою чашу одним випиваю ковтком.
***
Світ наш сіті спокус і розбещення сплів, А земля -
мавзолей і юдоль вічних снів. Тут покояться воїни й сонми
царів. І красуні потрапили до хробаків.
***
Скільки в світіт чудес, скільки всюди принад. Рай
земний - весняний наш квітуючий сад. Попід райським кущем,
біля ніжної діви Ти до щастя й блаженства іди навдогад.
***
Встаньмо вдосвіта, ранок дарує свій шал. Що нам смуток,
і сварка, й огидний скандал? З насолодою пиймо цей
вранішній подих І хмеліймо, допоки ще повен бокал.
***
Ти до зла не хились, а роби лиш добро! Бо не зло тобі
друг, а добро, лиш добро. Якщо зло і добро тобі в друзі
прибились, Вибирай однозначно - добро, лиш добро!
***
Тільки сутнє, як варте того, говори, Тільки будучи
вартим того, говори. Двоє вух, та язик тобі даний один -
Двічі слухай, єдиний лиш раз говори.
***
Марнославцем, для влади придатним, не будь. Будь
бальзамом. Отруті подібним не будь. Якщо прагнеш життя не
прожить як нікчема, Не збивай на дурне і злостивим не
будь.
***
У колисці - дитина, покійник - в труні. Ось і все, що
про долю відомо мені. Скільки віз не наповнюй
пожитком-скарбами, Все одно до межі добредеш впорожні.
***
Для достойних немає достойних відзнак, Я достойному дам
свій останній мідяк. Хочеш знати, чи пекло існує
насправді? Суще пекло - це жити в гурті вовкулак.
***
Сотні літ я готовий палати в огні. То не пекло, що
сниться мені уві сні. Я боюся нікчем; розмовляти із ними -
Ще страшнішим від смерті здається мені.
***
Не годиться вдаватись до лайки й образ, А люб'язність
тримати лише про запас. Не розумно хвалитись нажитим
багатством, Не годиться знання виставлять напоказ.
***
В цьому світі підступних і підлих людей Вуха щільно
заткни, рот надійно заклей І повіки зажмур, - хоч би трохи
подумай Про збереження вух, язика і очей.
***
Той блажен, хто в наш час не зробився рабом У ганебній
гонитві за жирним шматком, Хто свій вік не потринькав на
піст і моління, А втішався життям і втішався вином.
***
Прожену я від себе святош, далебі, Скільки будуть
сидіти на нашім горбі... То заманюють раєм, то пеклом
лякають, Не спроможні зарадити навіть собі.
***
Прокидайся, красуне, - і пісню заводь, Спозаранку в
застілля нас кличе Господь, Бо за ніч сотні тисяч царів і
героїв Поміняли на рай свою трепетну плоть.
***
Де спочинок тривожним думкам віднайти? Де той шлях, що
вінчає кінець суєти? О, нехай хоч надія була б: мов
стеблина, Через тисячу літ з-під землі прорости.
***
Що ти вартий на світі без волі небес? Ти помреш - і не
станеться жодних чудес. Краще жити сьогоднішнім щастям
химерним, Ніж чекати біди, як зіщулений пес.
***
Поруч мене - красуня, а в серці - весна. Вволю хліба
Всевишній послав і вина, М'яса добрий кавалок і дах від
негоди... То навіщо нам розкіш, навіщо вона?
***
Я в пригніченні духу. Надії нема. Світ до скону
триматиме, ніби тюрма. Тож наповни-но келих, хай серце
відтане, - І закови ослабнуть, і зникне пітьма...
***
Покохавши, забув про свою сивину, - Демонструю
прихильність, неначе вину, Всі зароки відкинув заради
кохання, Навіть розум впокорив, відчувши весну.
***
О нікчеми! Наш образ тілесний - ніщо. Власне, й світ
піднебесний, по суті, - ніщо. Розважайтеся ж, тлінні
невільники миті, Бо вона не воскресне, - вона - це ніщо.
***
О, якби я причину життя міг збагнути, Я зумів би і нашу
кончину збагнути. Те, чого не збагнув я, на світі поживши,
Не надіюсь, зі світу пішовши, збагнути.
***
Не тужи - майбуття не змінить все одно. Краще думай про
щастя, про дів і вино... Каяття мені Бог не дарує ніколи.
А якщо й подарує - навіщо воно?
***
Гордовитість у серці зника від вина. Сутність світу
виразна стає і ясна. Захмелівши, змінився б і сам сатана
І Адаму доземно вклонився б притьма.
***
Ми чалму із найтонших шовків продамо І корону султана
також продамо, Навіть чотки, важливий набуток святоші,
На додачу за чарку вина віддамо.
***
Пий вино, насолода тілесна - у нім. Слухай чанг,
мелодійність небесна - у нім. Поміняй і скорботу, і сум -
на гуляння, Бо мета, що найбільш доброчесна, - у нім.
***
Скільки тих, хто намарне розтринькують час, Скільки
тих, хто злобою пригнічують нас, Скільки тих, хто ганьбили
подобу людини В золотому і срібному сяйві прикрас.
***
В житті так мало добрих, світлих днів, Втопи в вині
знервованість і гнів. Творцю однакові і гріх, і
послушання, Тому живи, не боячись гріхів.
***
Добро і зло воюють, світ в огні. А небо що ж? А небо -
в стороні. Прокляття і розкішні славослів'я
Незрозумілі там, в височині.
***
Все багатство не в золоті і не в шовках. Нас на інше
багатство покликав Аллах: Залишайся собою за всякої
скрути, Залишайся царем і в старих лахманах.
***
Світ прекрасний - і що йому ця похвала? Його зваба в
полон моє серце взяла... Як по правді - чудова ця наша
обитель, Тільки жаль, що багато в ній підлості й зла.
***
Квіти в лузі зачахнуть, що вдієш? Гай-гай... І струмок
врешті-решт обміліє, гай-гай. Веселись, все одно тебе
завтра забудуть, Прах розвіють вітри-вітрюгани, гай-гай.
***
Дивовижний цей світ із жагою сприймай, То Всевишній нам
щедро дарує цей рай. За бездомність, якою душа оповита,
Ти словами гіркими мене не картай.
***
Знов напровесні дощ нашу землю омив, Знов у серці
бентежний, юнацький порив. Пий із милою вина в зеленому
лузі, Розбуди у землі всіх, хто досі тут жив.
***
Замість вин - мені вкотре холодна вода, Замість страв і
приправ - лиш якась баланда. І при тому ще хочуть, щоб
кланявся в ноги... Ні, за все це - і спину згинати шкода.
***
Що ж, ти збився зі шляху і йдеш навманці. Та хіба ж не
однакова путь ця в кінці? Ти силач чи каліка? Мудрець?
Недоріка? Не тужи - в цьому світі ми всі не жильці.
***
Тчу тканину життя, та зривається нить, Йду я сонцю
навстріч, та тьмяніє блакить. Вітер жаром пекельним мене
обвіває, П'ю вино, але в горлі землею гірчить.
***
Наш творець повсякчасу вдається до див. Не збагнеш: чи то
ласку являє, чи гнів. Ти безгрішний - жбурляє тебе у
спокуси. А як грішник - хіба в тому він завинив?
***
Від пиятики так я просякну вином, Що й з могили нестиме
вином, не лайном, Тож якщо ти за день не спромігся
хильнути, Хоч дихнуть до могили приходь перед сном.
***
Добрів до обрію наш весен караван, Та є ще в нас вином
налитий жбан. Сказав же мудрий: лиш вино ізцілить І
стишить болі невигойних ран.
***
Навіть землю напоїш - квітує вона. Тільки дурень,
їй-право, живе без вина. Бо воно - вихователь. Лиш келих
осушиш - Зразу сутність твою кожен бачить сповна.
***
Так, я тямлюсь на винах, вони - не дурман. Я впиваюсь
настільки, що знаю свій стан. Краще вже перед чаркою гнути
коліна, Ніж вітально вклонятись тобі, критикан.
***
Пий вино, безтурботна гульба - не порок. Ще впаде і
недоля на твій жеребок - Небеса повернуться примхливо над
нами - Відберуть навіть хліба останній шматок.
***
Я, нікчема нещасний, піддався гріхам І пожертв не
збираюсь носити богам, Від похмілля у мене в мізках
тарарам, Вірний келих лікує мене, а не храм.
***
Я полишив пиття. Та немає пуття. Від нудьги, мабуть,
мову зміню на виття. Жодні ліки полегкості в душу не
вселять, Тільки чара вина - для Хайяма життя.
***
В дім молитви не кличте мене й на поріг, Я - в гріхах.
Чи не бог мені в цьому поміг? Я - немовби повія, що вірить
у гріх, А до раю не йде, бо не знає доріг.
***
Я, тверезий, шукав і розваг, і вина, Та побачив
зчорнілу троянду, - вона Ледве чутно мені промовляла: "Я
гину. Я весела й п'янка - а вина це страшна".
***
У житті цім сп'яніння - цінніше за все. І коханої слово
- цінніше за все. Й вільнодумства кипіння - цінніше за
все. Й заборони забути - цінніше за все.
***
Може здатись, що істина – суща брехня,
А наука – нездарних голів маячня.
Та, сп’янівши, у сумніви ти не вдавайся,
Світлість думки й чуття не втрачай ані дня.
***
Ти небесних світил вираховував рух –
Я вином частував чарівних щебетух.
Не турботи дрібні, не посади й відзнаки,
А кохання й вино – моя суть і мій дух.
***
Серед вчених мужів благородства не бачу.
Та не здумай комусь ти відкритись, бідаче,
Бо твоя голова піде псам на поживу –
Й за тобою лиш вітер у полі заплаче.
***
Все, що знаєм про світ, – тільки здогад ума.
Все, що суще, навіки поглине пітьма.
Бо існує не те, що здається нам сущим,
Достеменного в світі – по суті – нема.
***
У шаленстві кохання холодним слід бути,
На сановних бенкетах тверезим слід бути.
Щоб і вуха, і очі, й язик були цілі,
І глухим, і німим, і незрячим слід бути.
***
Щоб долі догодити, ховай хандру і сум,
Щоб догодити людям, у мову всип ізюм,
Лукавство й хитрощі я часто брав у друзі,
Та підіймала доля мене всякчас на глум.
***
У страждання сповиті усі мої дні,
Ну, а в тебе вони – у гульні і вині.
Тільки ж знай, що на долю надія даремна,
З нею ти – як дитя у хиткому човні.
***
Замість золота й перлів, що тішать усіх,
Ми вбрання собі інше знайдемо для втіх.
Скинь прикраси й наряди, лишись у лахмітті –
Ти й у дранті царем залишитися зміг.
***
Всі пророцтва – полова, брехливі слова?
Хибні сумніви серце гризуть, як черва.
Випий чашу – і серце нехай веселиться.
Та щоб завжди твереза була голова.
***
По життєвій пустині йдемо навмання,
Тож пиха твоя, смертнику, – це маячня.
Ти для кожного кроку знаходиш підставу,
Хоч без волі Творця не минає і дня.
***
Ти одна в моє серце кохання несла,
Горем серце моє твоя смерть обпекла.
Лиш з тобою терпів я всі прикрощі світу.
Що вартують без тебе мирські всі діла?
***
Чи ліпив мене раю, чи пекла владар,
Цих загадок лантух – не для мене тягар.
Маю лютню, вино – і мій ангел зі мною,
А тобі це – надійся – відкриє грабар.
***
Жодній жінці ніколи не лізь під каблук,
Розлучайся із кожною легко, без мук.
Бо життя пролітає – й краса швидкоплинна,
Мов примара, ураз вислизає із рук.
***
Ти для мене була – як зоря золота.
Ти померла – й обсіла мене самота.
Тільки разом ми знали, як жити на світі.
Що без тебе цей світ і його суєта?
***
У неволю кохання – я серце віддам
І в молитві змалію: кохана – мій храм.
Ти за примхи дівочі не гнівайся дуже.
Бо ж – коханий, і дякуй за те небесам.
***
По розлуці – до тебе лечу з усіх сил,
Тільки б вітер нещадний не збив моїх крил.
Я сліди твої, наче святиню, шукаю,
Ти яскрава красою, мов сотні світил.
***
Бачив: п’яний дідок перекинувся в рів
І, блаженно дрімаючи, щось белькотів.
Я, проходячи мимо, почув кілька слів:
„Бог прощає своїх легковажних синів”.
***
В каяття мене кличуть похилі роки.
Лиш тепер від полуди звільнились думки.
Я, нікчема, до Божих велінь не вслухався –
Намагався чинити усе навпаки.
***
Чесноти занедбав я. Від ранку й дотемна
Затягує підступно мене трясовина.
Я справді п’яний нині, пробач мені, Аллах, –
То – від вина кохання. Й ніяк не від вина.
***
Із усього, що Бог мені вибрати дав,
Взяв я хліба шматок і постелю із трав.
Для рятунку душі я постив і страждав –
Хоч злидар, – за візира багатшим я став.
***
Думав, наше життя, то Аллаха вінець,
Та сказав мені з болем учений-мудрець:
„Наймудріше, до чого дійшов я: померти
Ув обіймах коханки. нехай йому грець!”
***
Таємниці буття огортає імла,
Через те відкриттям ні одна не була.
Так хотілося морок жаский розігнати...
Але тануть у нім наші думи й тіла.
***
Чи направду цей світ мав початок-зачин?
Як творець налаштовував колесо-млин?
Мудреці міркували про це, мізкували,
Та пояснень добути не зміг ні один.
***
Я жагою палав і впивався гріхом,
Я вставав для покути і падав ничком,
Не спроможний спокусу і хіть подолати.
Чом ведеш ти, Всевишній, гріховним шляхом?
***
Якщо гріх на мені, то не з власної волі.
І дорогу долаю не з власної волі,
В напівтемряві йду я, здійсняючи ревно
Все, що визначив Він, а не з власної волі.
***
Суть буття – то горіх не для кепських зубів,
Не збагнеш незбагненне, хоч як би хотів.
Краще пий-випивай і тупій непомітно.
Що те змінить, що неук ученість посів?
***
Справ земних осягаючи втрачену суть,
Серед люду безумцем і дурнем не будь.
Мудреці в насолодах тамують тривогу.
Ти її у замріях сп’яніння забудь.
***
Де він, той, хто вино поміняє на квас?
І невір’я на віру оберне для нас.
Чи вдалося комусь відректися від світу?
Де ж він, той, хто лиш істину бачить всякчас?
***
О Всевишній, означив Ти всі мої дні:
Ті – веселощів повні, а ці ось – сумні,
Та й грішу я з Твоєї всевишньої волі –
І настільки, наскільки дозволиш мені.
***
Дав красуням звабливі обличчя Господь
І вуста чарівні, й похітливую плоть.
Як тут можна думок про спокусу зректися?
Хай би спробував Сам ті принади збороть.
***
Коли люба Тобі й недотепи клятьба, –
То не можна й мене полюбити хіба?
Я й півкроку не годен ступити без Тебе,
Відпусти – не годжусь я Тобі за раба.
***
Я, просяклий вином з голови і до п’ят,
Звинувачений в тім, що п’яничка й вар’ят.
Та коли б же гріхи тільки винами пахли,
Звідусіль би незгірший летів аромат.
***
Твою логіку я зрозуміти не вмів –
І свавілля Твоє, і розгнузданий гнів.
Благородство цькуєш, а підлоту голубиш,
Потураєш порокам і славиш ослів.
***
Йди з добром до людей - і воздасться тобі.
Скромним будь - і не згубишся ти у юрбі.
Із маленьким муравликом краще зріднися,
Аніж з тим, хто в гордині погруз і чваньбі.
***
Захмелілі думки огорта очмана,
До знетями розчулює чанга струна.
Є ще досить вина. І наповнили келих, -
Не мели язиком - не розхлюпуй вина.
***
Час розваг бережи від набридлих турбот, -
Недоглянутий лан обсідає осот,
Тож плекай насолоди і втіхи бездумні
І хмелій від вина та любовних щедрот.
***
Щастя прагне багатий і прагне бідняк.
Та кмітливець його здобува - не вахлак.
Ти щоденно за щастя борись відчайдушно -
Вислиза воно з рук недотеп і зівак.
***
На стежинах кохання не втрать чистоти,
Бо дороги в прожиті роки не знайти.
Що журбою ми здатні змінити на світі?
Порятуймось вином - од життя марноти.
***
Коли примхи і хтивість тобі на умі,
Ти бредеш манівцями у глупій пітьмі.
Ти ж явився в цей світ як людина, їй-богу,
То невже з перепою сконаєш в корчмі?
***
Не цурайся скарби наживати горбом.
Навіть впавши з коня, залишайся верхом.
У бідняцькім лахмітті ти гідність не страчуй,
У багатстві не стань різним модам рабом.
(Переспівано 190).
|