Омар Хайям. Рубаї

Переспіви Володимира Ящука

***

Весь вічний рух у Всесвіті – це ми.
В очах пізнання є зіниця – ми.
Неначе перстень, цей яскравий світ,
Найбільш коштовний в ньому камінь – ми.

***

Тримає землю Бик споконвіків,
А угорі Тілець всевладно сів.
Поглянь очима розуму – й побач:
Між цих биків пасеться гурт ослів.

***

На долю – мачуху лиху – не нарікай,
А краще в келиху вина втопи відчай,
Хай виноградна сила нас втішає
Й напій струмує, як весни ручай.

***

Усе минеться – і чудес не жди,
Наш дух полишить тіло назавжди,
А прах із глиною згодиться гончарю –
Й наллють у глечики нові меди.

***

Багато друзів гуртувать не смій,
Їх лестощі – отруйливий напій.
Отож тепер, їй-право, начувайся:
Комусь довірився – а він же ворог твій.

***

З усіх, хто вирушив в останню путь,
Нікого не вдалося повернуть.
Отож в старому караван-сараї
Чогось-бо на прощання не забудь.

***

Краще будь ти злидар, зголоднілий крадій,
Ніж лакуза із блазнем навперебій.
Краще гризти маслак, ніж впиватись вином
За столом, де панує владар-багатій.

***

Життя минуло – гріш йому ціна,
Знікчемнів подих – і самотина
Питає за відступництво й гріхи,
За все ганебне: „В тім твоя вина?”

***

То доля пестить – я немов емір,
То нидію, обшарпаний, як звір.
Радій намарне чи спивай журбу,
Та долі не ставай наперекір.

***

Печалі квіт у серці не плекай,
Натомість насолодам потурай,
Вино шануй, бажанням підкорись,
Бо вже твій день іде за небокрай.

***

Ви, в мудрості явивши щедрий хист,
До знань нових споруджували міст,
Однак і вам несила вийти з ночі
Тих злих казок, яких збагнули зміст.

***

Пощо страждання, сумніви і гнів?
Щоб назбирати золота-скарбів?
Допоки подих твій не скрижанів,
Потрать їх з друзями, не дай на ворогів.

***

Коли, коханням створений на світ,
Отримав я любові первоцвіт,
То вирішив плекати думи серця –
Й пізнав я духу трепетний політ.

***

У судний день, либонь, не буде зла:
Якщо твоя душа всякчас жила
Високим, чистим, добрим і святим,
Тобі воздасться слава й похвала.

***

Скінчилась книга юності. Як жаль...
Весна сповита у зими вуаль,
А птаха радості, що молодістю звалась,
Назавжди відлетіла в синю даль.

***

Твою ніколи не збагну канву,
В узори нитку виткавши нову.
Однак роблю все з трепетом надії,
Бо в милосерді я твоїм живу.

***

Бажань своїх осилить не зумів,
Страждав од вчинків, од порожніх слів.
І навіть, може, ти мені пробачиш,
Та соромно за все, що я чинив.

***

Щоб ми високі здужали щаблі,
До знань нас прилучали вчителі.
Але кінець цій повісті один:
Прийшли з імли й розтанемо в імлі.

***

Ходжо! Прохань дослухайся хоч раз -
Помовч, дозволь звершити нам намаз.
Йдемо ми прямо, а ти бачиш криво -
Твої поради зовсім не для нас.

***

Живи сто літ чи й сотню не одну,
Не оминеш сумну трясовину:
Чи ти емір, чи ринковий бідняк -
Геть-чисто всім складуть одну ціну.

***

Не знічуйся, як лає падишах,
Бо все - минуще й перетліє в прах.
Нехай ця мить у радощах мине -
І на душі не заклякає страх.

***

Обачним бувши, навіть од забав
Очікуй підступів і зла не без підстав...
Не їж халву, що доля підсуває, -
Твій недруг в ній отруту підмішав.

***

Ти бачив світ, та все, що вздрів, - ніщо.
І все, що мовив і почув, - ніщо.
І те, що світ ти обійшов, - ніщо.
Якщо лиш дома сновигав, - ніщо.

***

І трав, і квітів маєво густе,
Немов вино, п'янить нас, а проте
Цікаво б знати, хто той квіт побачить,
Що з твого й мого праху проросте.

***

Нумо, випиймо всі! В мить розваг і утіх
Хай звучать славослів'я вину й щирий сміх,
А до судного дня, як колись він настане,
Вірогідно, забудуть маленький наш гріх.

***

Гріх і прощення - мов нерозлучні брати,
Тож дарма од гріха так проймаєшся ти,
Свою душу й сумління гнітиш до розпуки.
Якщо ти не згрішив - хто й за віщо простить?

***

Біля замку, який підпирав небозвід
І колись владарів возвеличував рід,
Я побачив, як горлиця сумно кричала:
"Де згубився ваш слід? Де згубився ваш слід?"

***

Чом, Хайяме, картаєш себе за гріхи?
Благочин на показ - це природа пихи.
І спокути не буде, якщо безгріховний,
Тож наповнюй вином спорожнілі міхи.

***

Чи користь є, що ми в цей світ прийшли?
Чи вслід хтось скаже слово похвали?
О, як багато люду спопеліло,
Та чи знайдеш хоч пригорщу золи.

***

Шейх блудниці сказав: "Ти сп'яніла й авжеж
У тенета ще більших спокус попадеш".
Та згодилась: "Це правда. Та чесно зізнайся,
Чи такий ти, якого із себе вдаєш?"

***

Якщо славу здобув - ти смішний славолюб.
А в тіні - підозрілий, немов душогуб.
Хто б не був, тобі краще нікого не знати -
І пізнати себе не давай навідруб.

***

Знов квітує весна. Принеси-но вина!
Що нам самотина? Принеси-но вина!
Смерть лаштує засаду - всім знана вона.
Лиш в коханні й вині нас чека таїна.

***

Сотні пасток ти ставиш мені на путі,
Хоч нікуди не йди і сиди взаперті.
Все погрози звучать: покараєш, уб'єш...
Та чи варто боятись чогось у житті?

***

Слава зробить із тебе пихате цабе,
А відлюдька в кутку - тінь підозр погребе.
Хто ти? Хизр чи Ільяс - буде краще для тебе,
Щоб не знав ти нікого й не знали тебе.

***

Я жадав би, щоб Бог перейнакшив ці дні
І з безвиході вихід вказав в далині,
У пророцьких писаннях ім'я моє витер
І змінив своїм таїнством долю мені.

***

Нащо, келих наливши, тримаєш Коран?
Ти ж зміняв благочестя на луду й обман
І під цим небозводом величним та світлим
Лиш ганьбиш непорочне ім'я мусульман.

***

Веселись, бо не видно стражданням кінця.
Що ти зміниш, як смуток припнеш до лиця?
Ті цеглини, що виліплять з праху твойого,
Стануть домом, щоб іншим зігріти серця.

***

Не тремти в павутинні невдач і знегод,
А нектари спивай із квіток насолод.
Потурай потаємним жаданням своїм,
Бо страшенно короткий оцей епізод.

***

Ти спогорда пішов - повернувся повзком.
Вже й наймення твоє призабули кругом.
Нігті схожими стали на справжні копита,
А сідниці твої ознаймились хвостом.

***

Ми під зводом небес мовчазні блукачі,
Потамуймо, Хайяме, жалі і плачі,
Нас, мов бульки вина, із барила життя
Виночерпій предвічний забрав тисячі.

***

Хай сп'янілим назвуть - я до того мастак,
Хай верзуть, що фігляр, баламут і лайдак.
Я - це я. І базікайте, що вам завгодно.
Я зостанусь Хайямом. Воістину так.

***

Кажуть: гурії будуть, і мед, і вино, -
Так принадами раю нас ваблять давно.
Тож зі мною всякчас і кохана, і келих,
Бо до цього прийти нам дано все одно.

***

Коли втрапиш до мудрого гурту ослів,
Стати схожим на них постарайся без слів.
Адже, хто не осел, того ці недотепи
Звинуватять у тому, що чинить підрив.

***

Заповіт мій - кохання, ніяк не Коран,
Я муравлик-трудяга, а не Сулейман,
Ви знайдете в мені тільки щоки збліднілі
І сорочку просту - не шовки й не сап'ян.

***

Годі ревно молитись. Неси-но вино,
Добру славу забудь, зажбурни у багно,
Свою долю однак за поділ не спіймаєш,
Хоч красуню, сп'янівши, торкни за стегно.

***

Чашу цю мудреці не втомились хвалить.
І закохані з нею вщасливлюють мить.
А гончар незбагненний цю чашу чудову
Ліпить тільки для того, щоб знову розбить.

***

З обертання гончарного круга часів
Щось збагнув тільки той, хто ученість посів,
Або п'яний, що звичний до обертів світу,
Заверткого як для нетверезих голів.

***

Пекла й раю немає, о серце моє!
З небуття не повернешся, серце моє!
І не треба надіятись, серце моє!
І не варто боятися, серце моє!

***

За кохання хай лають мене надовкруг.
Але що мені всі? Ти - кохана і друг!
Чистий трунок кохання лиш мужа зціляє,
А ханжі він приносить стражденний недуг.

***

Джерело ми розваги і смутку копна,
В нас - всевишній живе і живе сатана,
Бо людина, як світ цей, багатоманітна,
Ми - провалля і ми ж таки - височина!

***

Не молільником-грішником будь на землі,
А радіючим грішником будь на землі.
І оскільки життя наше сплине миттєво,
Балакучим дотепником будь на землі.

***

П'ю я в міру, тож розумом завжди сповна.
П'ю жагуче від досвітку і дотемна.
Ти, святеннику, втішений тільки собою,
Я ж себе забуваю, напившись вина.

***

Всі держави скоривши, великі й малі,
Всі народи знеславивши у кабалі,
Ти не станеш, великий владарю, безсмертним -
Твій набуток дрібний: три аршини землі.

***

Вчений муж, що мудріший самого мулли,
За обман заслуговує тільки хули.
Той же, слово у кого міцніше скали,
Гідний - більш як за мудрість - і честі, й хвали.

***

Весь оцей небозвід видається мені
Мов великий ліхтар із вогнем в вишині,
Той вогонь - наше сонце, а світ - ніби сцена,
Ми - немовби танцюючі тіні смішні.

***

Крайка синіх небес, яку час обмина,
Перекинута, буцімто чаша вина.
Кружеляє по колу, вділяючи віку,
І тебе не мине, не забуде вона.

***

Твою просьбу "не пий!" я втямки не беру,
Здавна добре засвоїв я мудрість стару:
Жодний засіб не зцілить од прикрощів світу,
Тільки кров винограду лікує хандру.

***

Сад, кохана і добре вино про запас -
Ось мій рай, без яскравих принад і окрас.
Та й хто зна, яка буде небесна країна?
Рай земний якнайдовше хай радує нас.

***

Від красуні своєї очей не відводь,
Сад кохання й розваг дарував вам господь.
Адже доля безжальна - в потрібну годину,
Мов сорочку, із тебе зірве твою плоть.

***

Це біда, якщо пристрасть із серця пішла
І жадання кохати згоріло дотла.
День без мрії про щастя - тьмяніший, сіріший,
Ніж цей день, що його огорнула імла.

***

Передвісник усього на світі - любов,
Перше слово, що юність промовить, - любов.
Бідолахо, що тонкощів цього не звідав,
Знай, що сутність усього живого - любов.

***

Таємницю ввіряю я волі твоїй,
В ній розгледіти ніжність і смуток зумій:
Я у прах перейду із любов'ю до тебе
І постану із праху в любові святій.

***

Я кохаю тебе до напівзабуття,
Світло зору мого, квіт мого почуття...
Чи бува над життя щось дорожче на світі?
Ти для мене дорожча самого життя.

***

Ще в кишенях достатньо бряжчить дрібняків,
Та не лий більш вина і вмовляючих слів,
Я впивався вином, щоби серце хмеліло,
А тепер я не п'ю, бо від тебе сп'янів.

***

Як зцілити недугу, завжди знаєш Ти,
Які ліки рятунок несуть, знаєш Ти.
Я повідав би чесно про рани сердечні,
Але, знавши про все, і про це знаєш Ти.

***

Хто ти - грішник? брехун? - все одно повернись.
Чи безбожник, чи ідолів жрець - повернись,
Не давай опосісти себе безнадії,
А, покаявшись щиро, таки повернись.

***

Ти, красу увібравши ланів золотих,
За міхраба гарніша із храму святих,
Тебе матінка змалечку амброю мила,
Домішавши до неї кровинок моїх.

***

Чорне пасмо волосся затьмарило світ,
А вуста в тебе ніжні, як персика цвіт,
А твій точений стан я зрівняв з кипарисом.
Кипарис запишався на тисячу літ.

***

Серцем світла в коханих очах зачерпнем.
Цього сяйва позбавлений став би сліпцем.
Ви йому повідомте, що є таке світло, -
Й слово тих, хто страждають, обпалить вогнем.

***

Я все зло моїх днів обійду-обмину,
Бо кохану я маю - єдину-одну...
Хоча п'яний - до слів мудреців глухуватий,
Але ці словеса я, звичайно, збагну!

***

Вість Аллаха в наш світ суєти - це ж бо ти!
І взірець доброчесності та красоти - це ж бо ти!
Світ без тебе для серця не вартий нічого.
Віщий знак, як до мрії дійти, - це ж бо ти!

***

Ти, хто світ цей створив, - небувалу з споруд,
І в людині, і в тварі увічнив свій труд.
Тож правитель і раб, випивака й тверезий -
Всі ми - в правді Твоїй. Ти - єдиний наш Суд.

***

У ваганнях підтримай мене і порадь,
Сколупни з недолугого слова печать.
Якщо в силі ослабну і в мові поблякну,
То мене надихає Твоя благодать.

***

Я пиячив, гуляв - не грішити не міг,
Хоч страждав, але праглося інших утіх...
Та відомо: нікчема прийде з покаянням -
І всевишній відпустить увесь його гріх.

***

Кохання - біда, та біда неспроста -
з волі Аллаха.
Навіщо ж ганьбити все те, що зроста -
з волі Аллаха.
І зло невідмивне, й свята чистота -
з волі Аллаха.
За що ж нам до Суду відкриті врата -
з волі Аллаха?

***

Дню новий! Піалу дай з іскристим вином,
Келих доброї слави відкину притьмом...
Що нам мрія-химера? Я прагну вже зараз
Кіс дівочих, мов струн, доторкатись перстом.

***

Навесні переддосвіта йди до струмка
Із тією, котра твому серцю близька.
Трунком ранку впивайся - і серце звільни
Від примар і всього, чим життя нас ляка.

***

Пелюстками троянда знадливо ряхтить,
Ця краса в солов'їному співі бринить.
Не проходь неуважно, - троянда квітує
Й нас чарує, на жаль, тільки мить, тільки мить.

***

Ніч - і бризки зірок, що летять невпопад
Вогнеликими квітами в стишений сад.
І на подив - прямісінько в келих мені.
Я тим бризкам іскристим нечувано рад.

***

Хай зціляє вино від сердечних недуг,
Добрий радник в печалі і в смуткові - друг.
Ліпше - мрії впідпитку і п'яні омани,
Ніж журливо-зловісний оцей небокруг.

***

Я в тенета кохання попав залюбки -
Не від вин захмелів, а від нього ж таки...
Глузд тверезий покроїв халат благочестя,
Тільки ж доля порвала його на шматки.

***

Ми забули і клятви, й слова каяття -
Їх згадати не годен ніхто до пуття.
Але нас не картай: ми нестямні й сп'янілі
Не вином, а коханням, жагою життя.

***

Ти - неначе троянда і сонячна рань,
Ти - порадник, і друг, і повірник жадань.
Лиш вино, лиш вино пересилити може
І ядуху печалі, й отруту ридань.

***

В сподіваннях - підтримка і в скруті - заслон,
Ти цінніше відзнак всіх, скарбів і корон,
Як же можна, їй-право, ці ліки чудові
Закупорити корком смішних заборон.

***

І старому, й малому вготовлено час
Відійти в небуття - так бува раз у раз.
Що тут вдієш, нам світ цей дають ненадовго, -
Й нас не стане, і тих, хто прийдуть після нас.

***

Все на світі хистке - літ на сто чи на мить.
Ще до того ж багато і ганджу таїть!
Чи не краще вже сущим вважати незриме,
А примарним усе, що довкола стоїть?

***

Вуст твоїх незрівнянний, жаданий кармін.
Ти пішла - і мене прирекла на загин.
Хто в ковчезі сховався, як Ной від потопу,
Той у вирі кохання вціліє один.

***

Чи потвора, чи красень - а пристрасть одна,
Аж до пекла спровадити здатна вона.
Тож закоханим байдуже, що в них за одяг
І яке небеса їм шатро напина.

***

Я дрімав, хтось схилився до вуха мені:
"Годі спати, не стрінеш удачу вві сні.
Що валятися - наче на смертному одрі,
Прийде час - і своє ще відлежиш в труні".

***

У коханої очі, вуста і чоло -
Зроду-віку ні в кого таких не було...
Я і слова не вимовлю, скутий жагою,
А ось поруч цілюще, живе джерело.

***

Відлунає ім'я твоє, ніби зурна.
Не сумуй, хай утішить горнятко вина,
І до того, як тіло твоє стане тліном,
Втіха з милою буде як вічна весна.

***

О всевишній, несила терпіти життя,
Бо від злиднів та горя нема укриття.
Ти з буття небуття учиняєш уміло,
То й мене увільни від такого буття.

***

Де ви ділись, шановані мною дядьки?
Лиш вино - мій товариш, один на віки.
Тож тримайся за ручку, підносячи глека,
Як нікому не треба твій потиск руки.

***

В день, коли загнуздали небес скакуна
І сузір'ям та зорям дали імена,
Коли долі людські записали в скрижалі,
Ми впокорені стали. Не наша вина.

***

Я на схилі років зажадав каяття,
Та не хочу пощади ані співчуття,
Бо гріховних спокус і відступництва всього
Мене вчило дароване звище життя.

***

Торував я до мудрості сотні доріг,
Міркував про незвідане - й спати не міг.
Сімдесят я прожив. І що встигнув збагнути?
Що нічого збагнути я, власне, й не встиг.

***

Світ не знає кінця і початку не зна.
Нас не стане, зітруться в віках імена.
Буде сонце вставати і зірка зоріти
Сотні тисячі літ. Після нас і без нас.

***

В цьому світі, сповитому підлістю й злом,
Нас життя пригощає отруйним вином.
Хочу я, щоб отрута не мучила довго -
Свою чашу одним випиваю ковтком.

***

Світ наш сіті спокус і розбещення сплів,
А земля - мавзолей і юдоль вічних снів.
Тут покояться воїни й сонми царів.
І красуні потрапили до хробаків.

***

Скільки в світіт чудес, скільки всюди принад.
Рай земний - весняний наш квітуючий сад.
Попід райським кущем, біля ніжної діви
Ти до щастя й блаженства іди навдогад.

***

Встаньмо вдосвіта, ранок дарує свій шал.
Що нам смуток, і сварка, й огидний скандал?
З насолодою пиймо цей вранішній подих
І хмеліймо, допоки ще повен бокал.

***

Ти до зла не хились, а роби лиш добро!
Бо не зло тобі друг, а добро, лиш добро.
Якщо зло і добро тобі в друзі прибились,
Вибирай однозначно - добро, лиш добро!

***

Тільки сутнє, як варте того, говори,
Тільки будучи вартим того, говори.
Двоє вух, та язик тобі даний один -
Двічі слухай, єдиний лиш раз говори.

***

Марнославцем, для влади придатним, не будь.
Будь бальзамом. Отруті подібним не будь.
Якщо прагнеш життя не прожить як нікчема,
Не збивай на дурне і злостивим не будь.

***

У колисці - дитина, покійник - в труні.
Ось і все, що про долю відомо мені.
Скільки віз не наповнюй пожитком-скарбами,
Все одно до межі добредеш впорожні.

***

Для достойних немає достойних відзнак,
Я достойному дам свій останній мідяк.
Хочеш знати, чи пекло існує насправді?
Суще пекло - це жити в гурті вовкулак.

***

Сотні літ я готовий палати в огні.
То не пекло, що сниться мені уві сні.
Я боюся нікчем; розмовляти із ними -
Ще страшнішим від смерті здається мені.

***

Не годиться вдаватись до лайки й образ,
А люб'язність тримати лише про запас.
Не розумно хвалитись нажитим багатством,
Не годиться знання виставлять напоказ.

***

В цьому світі підступних і підлих людей
Вуха щільно заткни, рот надійно заклей
І повіки зажмур, - хоч би трохи подумай
Про збереження вух, язика і очей.

***

Той блажен, хто в наш час не зробився рабом
У ганебній гонитві за жирним шматком,
Хто свій вік не потринькав на піст і моління,
А втішався життям і втішався вином.

***

Прожену я від себе святош, далебі,
Скільки будуть сидіти на нашім горбі...
То заманюють раєм, то пеклом лякають,
Не спроможні зарадити навіть собі.

***

Прокидайся, красуне, - і пісню заводь,
Спозаранку в застілля нас кличе Господь,
Бо за ніч сотні тисяч царів і героїв
Поміняли на рай свою трепетну плоть.

***

Де спочинок тривожним думкам віднайти?
Де той шлях, що вінчає кінець суєти?
О, нехай хоч надія була б: мов стеблина,
Через тисячу літ з-під землі прорости.

***

Що ти вартий на світі без волі небес?
Ти помреш - і не станеться жодних чудес.
Краще жити сьогоднішнім щастям химерним,
Ніж чекати біди, як зіщулений пес.

***

Поруч мене - красуня, а в серці - весна.
Вволю хліба Всевишній послав і вина,
М'яса добрий кавалок і дах від негоди...
То навіщо нам розкіш, навіщо вона?

***

Я в пригніченні духу. Надії нема.
Світ до скону триматиме, ніби тюрма.
Тож наповни-но келих, хай серце відтане, -
І закови ослабнуть, і зникне пітьма...

***

Покохавши, забув про свою сивину, -
Демонструю прихильність, неначе вину,
Всі зароки відкинув заради кохання,
Навіть розум впокорив, відчувши весну.

***

О нікчеми! Наш образ тілесний - ніщо.
Власне, й світ піднебесний, по суті, - ніщо.
Розважайтеся ж, тлінні невільники миті,
Бо вона не воскресне, - вона - це ніщо.

***

О, якби я причину життя міг збагнути,
Я зумів би і нашу кончину збагнути.
Те, чого не збагнув я, на світі поживши,
Не надіюсь, зі світу пішовши, збагнути.

***

Не тужи - майбуття не змінить все одно.
Краще думай про щастя, про дів і вино...
Каяття мені Бог не дарує ніколи.
А якщо й подарує - навіщо воно?

***

Гордовитість у серці зника від вина.
Сутність світу виразна стає і ясна.
Захмелівши, змінився б і сам сатана
І Адаму доземно вклонився б притьма.

***

Ми чалму із найтонших шовків продамо
І корону султана також продамо,
Навіть чотки, важливий набуток святоші,
На додачу за чарку вина віддамо.

***

Пий вино, насолода тілесна - у нім.
Слухай чанг, мелодійність небесна - у нім.
Поміняй і скорботу, і сум - на гуляння,
Бо мета, що найбільш доброчесна, - у нім.

***

Скільки тих, хто намарне розтринькують час,
Скільки тих, хто злобою пригнічують нас,
Скільки тих, хто ганьбили подобу людини
В золотому і срібному сяйві прикрас.

***

В житті так мало добрих, світлих днів,
Втопи в вині знервованість і гнів.
Творцю однакові і гріх, і послушання,
Тому живи, не боячись гріхів.

***

Добро і зло воюють, світ в огні.
А небо що ж? А небо - в стороні.
Прокляття і розкішні славослів'я
Незрозумілі там, в височині.

***

Все багатство не в золоті і не в шовках.
Нас на інше багатство покликав Аллах:
Залишайся собою за всякої скрути,
Залишайся царем і в старих лахманах.

***

Світ прекрасний - і що йому ця похвала?
Його зваба в полон моє серце взяла...
Як по правді - чудова ця наша обитель,
Тільки жаль, що багато в ній підлості й зла.

***

Квіти в лузі зачахнуть, що вдієш? Гай-гай...
І струмок врешті-решт обміліє, гай-гай.
Веселись, все одно тебе завтра забудуть,
Прах розвіють вітри-вітрюгани, гай-гай.

***

Дивовижний цей світ із жагою сприймай,
То Всевишній нам щедро дарує цей рай.
За бездомність, якою душа оповита,
Ти словами гіркими мене не картай.

***

Знов напровесні дощ нашу землю омив,
Знов у серці бентежний, юнацький порив.
Пий із милою вина в зеленому лузі,
Розбуди у землі всіх, хто досі тут жив.

***

Замість вин - мені вкотре холодна вода,
Замість страв і приправ - лиш якась баланда.
І при тому ще хочуть, щоб кланявся в ноги...
Ні, за все це - і спину згинати шкода.

***

Що ж, ти збився зі шляху і йдеш навманці.
Та хіба ж не однакова путь ця в кінці?
Ти силач чи каліка? Мудрець? Недоріка?
Не тужи - в цьому світі ми всі не жильці.

***

Тчу тканину життя, та зривається нить,
Йду я сонцю навстріч, та тьмяніє блакить.
Вітер жаром пекельним мене обвіває,
П'ю вино, але в горлі землею гірчить.

***

Наш творець повсякчасу вдається до див.
Не збагнеш: чи то ласку являє, чи гнів.
Ти безгрішний - жбурляє тебе у спокуси.
А як грішник - хіба в тому він завинив?

***

Від пиятики так я просякну вином,
Що й з могили нестиме вином, не лайном,
Тож якщо ти за день не спромігся хильнути,
Хоч дихнуть до могили приходь перед сном.

***

Добрів до обрію наш весен караван,
Та є ще в нас вином налитий жбан.
Сказав же мудрий: лиш вино ізцілить
І стишить болі невигойних ран.

***

Навіть землю напоїш - квітує вона.
Тільки дурень, їй-право, живе без вина.
Бо воно - вихователь. Лиш келих осушиш -
Зразу сутність твою кожен бачить сповна.

***

Так, я тямлюсь на винах, вони - не дурман.
Я впиваюсь настільки, що знаю свій стан.
Краще вже перед чаркою гнути коліна,
Ніж вітально вклонятись тобі, критикан.

***

Пий вино, безтурботна гульба - не порок.
Ще впаде і недоля на твій жеребок -
Небеса повернуться примхливо над нами -
Відберуть навіть хліба останній шматок.

***

Я, нікчема нещасний, піддався гріхам
І пожертв не збираюсь носити богам,
Від похмілля у мене в мізках тарарам,
Вірний келих лікує мене, а не храм.

***

Я полишив пиття. Та немає пуття.
Від нудьги, мабуть, мову зміню на виття.
Жодні ліки полегкості в душу не вселять,
Тільки чара вина - для Хайяма життя.

***

В дім молитви не кличте мене й на поріг,
Я - в гріхах. Чи не бог мені в цьому поміг?
Я - немовби повія, що вірить у гріх,
А до раю не йде, бо не знає доріг.

***

Я, тверезий, шукав і розваг, і вина,
Та побачив зчорнілу троянду, - вона
Ледве чутно мені промовляла: "Я гину.
Я весела й п'янка - а вина це страшна".

***

У житті цім сп'яніння - цінніше за все.
І коханої слово - цінніше за все.
Й вільнодумства кипіння - цінніше за все.
Й заборони забути - цінніше за все.

***

Може здатись, що істина – суща брехня,
А наука – нездарних голів маячня.
Та, сп’янівши, у сумніви ти не вдавайся,
Світлість думки й чуття не втрачай ані дня.

***

Ти небесних світил вираховував рух –
Я вином частував чарівних щебетух.
Не турботи дрібні, не посади й відзнаки,
А кохання й вино – моя суть і мій дух.

***

Серед вчених мужів благородства не бачу.
Та не здумай комусь ти відкритись, бідаче,
Бо твоя голова піде псам на поживу –
Й за тобою лиш вітер у полі заплаче.

***

Все, що знаєм про світ, – тільки здогад ума.
Все, що суще, навіки поглине пітьма.
Бо існує не те, що здається нам сущим,
Достеменного в світі – по суті – нема.

***

У шаленстві кохання холодним слід бути,
На сановних бенкетах тверезим слід бути.
Щоб і вуха, і очі, й язик були цілі,
І глухим, і німим, і незрячим слід бути.

***

Щоб долі догодити, ховай хандру і сум,
Щоб догодити людям, у мову всип ізюм,
Лукавство й хитрощі я часто брав у друзі,
Та підіймала доля мене всякчас на глум.

***

У страждання сповиті усі мої дні,
Ну, а в тебе вони – у гульні і вині.
Тільки ж знай, що на долю надія даремна,
З нею ти – як дитя у хиткому човні.

***

Замість золота й перлів, що тішать усіх,
Ми вбрання собі інше знайдемо для втіх.
Скинь прикраси й наряди, лишись у лахмітті –
Ти й у дранті царем залишитися зміг.

***

Всі пророцтва – полова, брехливі слова?
Хибні сумніви серце гризуть, як черва.
Випий чашу – і серце нехай веселиться.
Та щоб завжди твереза була голова.

***

По життєвій пустині йдемо навмання,
Тож пиха твоя, смертнику, – це маячня.
Ти для кожного кроку знаходиш підставу,
Хоч без волі Творця не минає і дня.

***

Ти одна в моє серце кохання несла,
Горем серце моє твоя смерть обпекла.
Лиш з тобою терпів я всі прикрощі світу.
Що вартують без тебе мирські всі діла?

***

Чи ліпив мене раю, чи пекла владар,
Цих загадок лантух – не для мене тягар.
Маю лютню, вино – і мій ангел зі мною,
А тобі це – надійся – відкриє грабар.

***

Жодній жінці ніколи не лізь під каблук,
Розлучайся із кожною легко, без мук.
Бо життя пролітає – й краса швидкоплинна,
Мов примара, ураз вислизає із рук.

***

Ти для мене була – як зоря золота.
Ти померла – й обсіла мене самота.
Тільки разом ми знали, як жити на світі.
Що без тебе цей світ і його суєта?

***

У неволю кохання – я серце віддам
І в молитві змалію: кохана – мій храм.
Ти за примхи дівочі не гнівайся дуже.
Бо ж – коханий, і дякуй за те небесам.

***

По розлуці – до тебе лечу з усіх сил,
Тільки б вітер нещадний не збив моїх крил.
Я сліди твої, наче святиню, шукаю,
Ти яскрава красою, мов сотні світил.

***

Бачив: п’яний дідок перекинувся в рів
І, блаженно дрімаючи, щось белькотів.
Я, проходячи мимо, почув кілька слів:
„Бог прощає своїх легковажних синів”.

***

В каяття мене кличуть похилі роки.
Лиш тепер від полуди звільнились думки.
Я, нікчема, до Божих велінь не вслухався –
Намагався чинити усе навпаки.

***

Чесноти занедбав я. Від ранку й дотемна
Затягує підступно мене трясовина.
Я справді п’яний нині, пробач мені, Аллах, –
То – від вина кохання. Й ніяк не від вина.

***

Із усього, що Бог мені вибрати дав,
Взяв я хліба шматок і постелю із трав.
Для рятунку душі я постив і страждав –
Хоч злидар, – за візира багатшим я став.

***

Думав, наше життя, то Аллаха вінець,
Та сказав мені з болем учений-мудрець:
„Наймудріше, до чого дійшов я: померти
Ув обіймах коханки. нехай йому грець!”

***

Таємниці буття огортає імла,
Через те відкриттям ні одна не була.
Так хотілося морок жаский розігнати...
Але тануть у нім наші думи й тіла.

***

Чи направду цей світ мав початок-зачин?
Як творець налаштовував колесо-млин?
Мудреці міркували про це, мізкували,
Та пояснень добути не зміг ні один.

***

Я жагою палав і впивався гріхом,
Я вставав для покути і падав ничком,
Не спроможний спокусу і хіть подолати.
Чом ведеш ти, Всевишній, гріховним шляхом?

***

Якщо гріх на мені, то не з власної волі.
І дорогу долаю не з власної волі,
В напівтемряві йду я, здійсняючи ревно
Все, що визначив Він, а не з власної волі.

***

Суть буття – то горіх не для кепських зубів,
Не збагнеш незбагненне, хоч як би хотів.
Краще пий-випивай і тупій непомітно.
Що те змінить, що неук ученість посів?

***

Справ земних осягаючи втрачену суть,
Серед люду безумцем і дурнем не будь.
Мудреці в насолодах тамують тривогу.
Ти її у замріях сп’яніння забудь.

***

Де він, той, хто вино поміняє на квас?
І невір’я на віру оберне для нас.
Чи вдалося комусь відректися від світу?
Де ж він, той, хто лиш істину бачить всякчас?

***

О Всевишній, означив Ти всі мої дні:
Ті – веселощів повні, а ці ось – сумні,
Та й грішу я з Твоєї всевишньої волі –
І настільки, наскільки дозволиш мені.

***

Дав красуням звабливі обличчя Господь
І вуста чарівні, й похітливую плоть.
Як тут можна думок про спокусу зректися?
Хай би спробував Сам ті принади збороть.

***

Коли люба Тобі й недотепи клятьба, –
То не можна й мене полюбити хіба?
Я й півкроку не годен ступити без Тебе,
Відпусти – не годжусь я Тобі за раба.

***

Я, просяклий вином з голови і до п’ят,
Звинувачений в тім, що п’яничка й вар’ят.
Та коли б же гріхи тільки винами пахли,
Звідусіль би незгірший летів аромат.

***

Твою логіку я зрозуміти не вмів –
І свавілля Твоє, і розгнузданий гнів.
Благородство цькуєш, а підлоту голубиш,
Потураєш порокам і славиш ослів.

***

Йди з добром до людей - і воздасться тобі.
Скромним будь - і не згубишся ти у юрбі.
Із маленьким муравликом краще зріднися,
Аніж з тим, хто в гордині погруз і чваньбі.

***

Захмелілі думки огорта очмана,
До знетями розчулює чанга струна.
Є ще досить вина. І наповнили келих, -
Не мели язиком - не розхлюпуй вина.

***

Час розваг бережи від набридлих турбот, -
Недоглянутий лан обсідає осот,
Тож плекай насолоди і втіхи бездумні
І хмелій від вина та любовних щедрот.

***

Щастя прагне багатий і прагне бідняк.
Та кмітливець його здобува - не вахлак.
Ти щоденно за щастя борись відчайдушно -
Вислиза воно з рук недотеп і зівак.

***

На стежинах кохання не втрать чистоти,
Бо дороги в прожиті роки не знайти.
Що журбою ми здатні змінити на світі?
Порятуймось вином - од життя марноти.

***

Коли примхи і хтивість тобі на умі,
Ти бредеш манівцями у глупій пітьмі.
Ти ж явився в цей світ як людина, їй-богу,
То невже з перепою сконаєш в корчмі?

***

Не цурайся скарби наживати горбом.
Навіть впавши з коня, залишайся верхом.
У бідняцькім лахмітті ти гідність не страчуй,
У багатстві не стань різним модам рабом.

(Переспівано 190).